Трагедія у Славуті: Верховний Суд поставив крапку у справі про вибух, що забрав життя батька і скалічив брата

31 грудня 2025 р. 18:33

31 грудня 2025 р. 18:33

Касаційний кримінальний суд ВС розглянув касаційну скаргу захисника обвинуваченого, який у травні 2023 року під час сімейної сварки кинув гранату. Вибух призвів до смерті батька та тяжких тілесних ушкоджень брата. Попри доводи захисту про відсутність умислу на вбивство та необережність дій, ККС ВС залишив вирок Шепетівського міськрайонного суду та ухвалу апеляційного суду без змін, визнавши покарання у вигляді 13 років позбавлення волі справедливим і співмірним тяжкості злочину.

Версія «налякати» – не спрацювала

6 травня 2023 року у м. Славута нетверезий 41-річний чоловік під час сімейного конфлікту узяв ручну осколкову гранату типу «Ф-1», яку незаконно придбав і зберігав у квартирі, висмикнув кільце з чекою та кинув її у бік молодшого брата та батька .

Наприкінці листопада 2025 року Касаційний кримінальний суд ВС, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №682/1802/23 , дав оцінку доводам касаційної скарги на вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області та ухвалу Хмельницького апеляційного суду.

Матеріали кримінального провадження детально описують передісторію та перебіг події. Слідчі документи відтворюють планування квартири, розташування меблів і траєкторії переміщення потерпілих безпосередньо перед вибухом. Особливу увагу приділено протоколу огляду місця події від 6 травня 2023 року: у коридорі навпроти входу до кімнати зафіксовані плями крові, що тягнуться у напрямку ванної кімнати, де було знайдено батька після вибуху. Усередині самої кімнати експерти виявили вирву та розкидані уламки корпусу боєприпасу, які корелювали з локалізацією ушкоджень у потерпілих. На момент вибуху брат обвинуваченого сидів у кріслі біля дверей, а батько стояв при вході до кімнати, правою стороною корпусу обернений до епіцентру. Таке положення підтверджено судово-медичним висновком: характер та напрямок пошкоджень узгоджуються з вектором розльоту осколків.

Експертні дослідження залишків гранати Ф-1 засвідчили її боєздатність: вона була приведена у бойову готовність шляхом висмикування чеки з кільцем. Спеціаліст, який оглядав фрагменти, звернув увагу на деформацію металевого кільця – з круглої форми воно стало овальним, що відповідає прикладанню значних фізичних зусиль під час активації боєприпасу. Суд оцінив ці дані в сукупності з показаннями свідків, які чули гучну сварку, а після вибуху бачили постраждалих і їхній стан. З огляду на військовий досвід обвинуваченого та його знання про небезпечні властивості гранати, суд дійшов висновку: такі дії не були необережними або мимовільними. Адже у невеликому замкненому приміщенні кидок гранати в бік двох людей є свідомим застосуванням способу, що становить смертельну небезпеку.

Показання самого обвинуваченого про намір «налякати» були відкинуті як такі, що суперечать сукупності фактів. Суд першої інстанції зафіксував, що він незаконно придбав гранату за невстановлених обставин, переніс та зберігав її в квартирі, а під час конфлікту навмисно привів у дію та кинув у напрямку рідних. Судово-медичні висновки щодо брата містять опис проникаючих поранень голови з переломом лобної кістки та ушкодженням лобних долей мозку, множинних ушкоджень обличчя й шиї, що супроводжувалися травматичним шоком. Стосовно загиблого батька встановлено поєднану травму грудної клітки та живота з проникаючими пораненнями, ушкодженням легені, розривами печінки та діафрагми; ці ушкодження віднесено до тяжких і таких, що спричинили смерть. Лікар-експерт окремо наголосив: сукупність ушкоджень у кожного потерпілого відповідає осколковому механізму ураження внаслідок вибуху гранати.

Юридична кваліфікація була побудована на прямому умислі: вбивство батька та замах на вбивство брата, вчинено способом, небезпечним для життя. Окремим епізодом суд визнав незаконне придбання та зберігання гранати. Покарання визначено в межах санкцій за кожним епізодом, а остаточний строк – 13 років позбавлення волі – сформовано відповідно до статті 70 КК шляхом поглинання менш суворих покарань більш суворим. Суд урахував обставини, що обтяжують покарання: вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння та щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних або близьких відносинах. Обставин, які пом’якшують покарання, не встановлено: заявлене «щире каяття» суд не визнав доведеним, оскільки обвинувачений не дав критичної оцінки своїм діям, заперечував умисел та не вчинив дій, які підтверджують прагнення усунути шкоду чи сприяти розкриттю злочину. Апеляційний суд у своїй ухвалі відзначив належну повноту й обґрунтованість дослідження доказів місцевим судом, відповідність призначеного покарання принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації, і залишив вирок без змін.

Каяття – не аргумент для зміни покарання

Касаційна скарга акцентувала увагу на відсутності умислу, висувала версію «випадкового» вибуху та стверджувала, що батько нібито не був у кімнаті під час інциденту. Адвокат посилався на позитивні характеристики обвинуваченого, його готовність служити у Збройних Силах України та заявлене каяття, наполягаючи на пом’якшенні покарання або призначенні нового розгляду. До Верховного Суду також надійшли заяви самого скаржника та його потерпілого брата, які підтримали доводи захисту. Під час судового засідання обвинувачений відмовився від вимоги про новий розгляд і просив лише зменшити строк, але прокурор заперечив і просив залишити рішення без змін.

ККС ВС нагадав про межі перегляду: суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права, не переоцінює доказів і не встановлює нових фактичних обставин. Відштовхуючись від вироку та ухвали апеляційної інстанції, ККС ВС оцінив доводи скарги крізь призму вже встановлених фактів. Адже суд першої інстанції належно вирішив питання допустимості доказів: навів детальний їх перелік, встановив взаємоузгодженість, а також пояснив чому версії сторони захисту суперечать об’єктивним даним.

Ключовими для оцінки умислу стали докази: використаний спосіб (вибухівка у замкненому приміщенні), спрямованість дій проти двох осіб, знання обвинуваченого про властивості боєприпасу, наслідки та локалізація ушкоджень. Суд підкреслив усталену практику: замах як стадія злочину передбачає прямий умисел на досягнення суспільно небезпечного результату; коли умисел спрямований на позбавлення життя двох осіб, а фактично загинула одна, дії кваліфікуються як умисне вбивство однієї людини і замах на вбивство іншої за відповідними нормами, незалежно від послідовності подій. Аргументи про «бажання лише налякати» були спростовані експертними даними про механіку активації гранати, деформацію кільця та характер уражень.

Аналізуючи вирок, Верховний Суд навів критерії статей 50 і 65 КК: покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення та попередження нових злочинів; воно не повинно перетворюватися на «особистий надмірний тягар», але мусить залишатися справедливим і співмірним. З огляду на тяжкість правопорушень (тяжке й особливо тяжке), обставини їх вчинення, ступінь реалізації злочинного наміру, наслідки та відсутність доведених пом’якшуючих обставин, касаційна інстанція не вбачає явної несправедливості у призначеному строку. Посилання на каяття та бажання служити в ЗСУ суд визнав декларативними, не підтвердженими конкретними діями, які свідчили б про реальну зміну ставлення до скоєного злочину.

Апеляційна ухвала, на думку ККС ВС, відповідає усім вимогам: суд апеляційної інстанції дав повну й належну відповідь на кожен аргумент скарг, пояснив логіку оцінки доказів, а також причини відмови у зміні вироку. Як наслідок, касаційна скарга була залишена без задоволення, а вирок та апеляційна ухвала – без змін.

• Коментарі
• Увійти

  • Цей сайт
  • Google
• Зареєструватися

• Цей сайт
• Google

Будьте першим, хто залишить коментар.

Хмельницькі