Шлях від студентки культури й мистецтв до медика бойової бригади

08 січня 2026 р. 13:34

08 січня 2026 р. 13:34

Восени 2023 року Ірина заповнила заявку до «Азову», там шукали операційних медсестер для стабілізаційних пунктів. «Я була впевнена, що вони мені передзвонять. Дуже хотіла в «Азов»: там медицина на найвищому рівні, гарне забезпечення, гарне навчання», — розповідає жінка. З березня 2024 року Ірина Масна на псевдо Примара проходила службу у 12-й бригаді спеціального призначення «Азов». А з жовтня 2025 року — у складі 20-ї бригади оперативного призначення «Любарт» 1-го корпусу НГУ « Азов».

Перший бойовий виїзд Ірини був порівняно легким: дотичне поранення в ногу, ліс, темрява, броня — і відчуття, що вона нарешті там, де готувалась бути весь час. А ось справді важкий епізод стався в Серебрянському лісі. Примара чергувала на CASEVAC одна, хоча мала бути удвох із іншим медиком. На точці передачі поранених група саперів наїхала на міну. Було кілька важкопоранених. «Один був із масивною кровотечею в нозі, стегно пошматоване. Він був дуже спокійний. Другий — з опіками, в тому числі обличчя, і страшенно кричав. Це була моя перша реально важка робота», — згадує медикиня. У машині, на ходу, вона намагалася поставити катетери, зупинити кровотечу, вколоти транексамову кислоту. Пульсоксиметр зламався. Поранений із розірваною ногою попросив спершу знеболити його товариша з опіками. Іра послухала — і згодом довго себе за це картала: «Я тоді жорстко напартачила. Це була не дуже вдала евакуація. Радію, що обидва живі. Але розуміла, що хлопцю зі стегном треба було вже лити кров, а я не змогла оцінити, чи в нього шок». Саме тоді до неї прийшло усвідомлення: «Я тільки там зрозуміла, що медицина — це не просто “спасати — це круто”. У твоїх руках життя людей. Якщо ти розгубишся — будуть важкі наслідки». Після тієї евакуації вона зробила висновки й більше не дозволяла собі губитися в стресі. «Більше я не допускала подібних ситуацій. Ти не звертаєш уваги на кров, розірвані кінцівки, крики. Ти просто працюєш. У тебе є задача — і ти її виконуєш», — ділиться жінка.

Ірина працювала медиком на сортувальному пункті, медиком евакуації CASEVAC та MEDEVAC, медиком у районі зосередження, а також інструктором із тактичної медицини для особового складу. Її радують моменти, коли на позиціях бійці роблять конверсію турнікету: правильно замінюють турнікет тампонуванням, зберігаючи бійцю кінцівку: «Є величезна проблема ампутацій, яких могло б не бути. І коли бачиш, що люди, яких ти навчала, роблять усе правильно, розумієш: ми рятуємо не тільки життя, а й якість життя після поранення».

Серед найяскравіших моментів Ірина називає не лише поїздки під обстрілами чи евакуації з лісу, а й, навпаки, тихі секунди в машині або на стабіках: «Мене дуже тішить, коли шоковий поранений — із порушеною свідомістю, який ледве реагує, починає говорити після того, як ти вливаєш йому одну пачку крові. Оця зміна стану пробирає до мурашок. Ти розумієш: зараз він живий завдяки тому, що ти знаєш і робиш».

А ще — діалоги з бійцями під знеболенням: «Коли поранений під кетаміном починає: “Я вас так всіх люблю! Боже, дякую, що ви мене везете!” — це дуже запам’ятовується». Не всі потім пишуть «дякую», не всі знаходять її в месенджерах чи через знайомих, але кожне таке повідомлення для неї — як ще один доказ, що вона на своєму місці: «Ти розумієш, що з людиною все добре, і це дає сили».

Сьогодні Примара продовжує поєднувати роботу медика і інструкторську діяльність. Її шлях від студентки культури й мистецтв, до медика бойової бригади — це історія особистої відповідальності.

«Життя іншої людини — це серйозна справа. Я мушу підходити до цього відповідально», — каже вона.

За врятовані життя та віддану службу Ірину Масну нагороджено медаллю “За врятоване життя”.

Із сайту Національної гвардії України

Хмельницькі