У Хмельницькому попрощалися з Героєм із Городоччини Олександром Зайцем

12 січня 2026 р. 15:08

12 січня 2026 р. 15:08

Останній шлях захисника

У суботу, 10 січня, у Хмельницькому провели в останню путь Героя із Городоччини Олександра Зайця. Він загинув на Харківщині другого січня. Поховали воїна на Алеї Слави в обласному центрі. Тепер йому назавжди 50 років.

— Він був мужньою, доброю та самовідданою людиною, яка до останнього боронила нашу незалежність і свободу. Ця втрата — невимовний біль для всіх, хто його знав, із ким він навчався і служив. Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, дружині та донечці. Всім, кого торкнулася ця втрата. Вічна пам’ять Герою, — написав на своїй сторінці у фейсбуці колектив Городоцького ліцею №2, випускником якого був полеглий воїн.

Фото: Суспільне Хмельницький

Історія Героя

Народився Олександр Миколайович Заєць четвертого червня 1975 року на Запоріжжі, у селі Мала Токмачка. Згодом із батьками переїхав у село Чорниводи на Городоччину, де у нього народилася сестричка Лілія. Навчався Олександр у Городоцькій школі №2. Закінчивши дев’ять класів, вступив до Новоушицького технікуму на спеціальність автомеханіка. Опісля проходив строкову службу в армії.

— Після служби він повернувся додому і певний час працював на цукровому заводі. Але йому дуже подобалася будівельна справа, тому згодом він поїхав на заробітки й почав робити ремонти. Це він дуже любив. Був майстром на всі руки, — пригадує сестра полеглого воїна Лілія.

У 2011 році Олександр створив сім’ю. Через рік у нього з дружиною Наталією народилася донечка Валерія. Вона стала для подружжя цілим всесвітом. З часом родина переїхала до Хмельницького, де придбала власне помешкання.

19 грудня 2024 року Олександр отримав повістку і долучився до лав ЗСУ Після вишколу, служив на Чернігівщині, а згодом вирушив на Харківщину.

— У середині вересня минулого року брат мав відпустку. З родиною трішки відпочив у Карпатах і знову повернувся на службу. Я з ним востаннє розмовляла 11 грудня. Він казав, що їх мають перекидати на Вовчанський напрямок. На Різдво надіслав мені СМС-повідомлення. Писав, що в нього все добре. Дружині востаннє телефонував 28 грудня. Після цього зв’язок із ним обірвався, — розповідає сестра воїна.

Двоюрідний брат Олександра Анатолій, який також служить, розповідає, що серце його брата перестало битися другого січня цього року. Виконуючи бойове завдання на Харківщині, Олександр виходив із позицій і потрапив під обстріл. Осколкові поранення виявилися несумісними з життям... Рідним сповістили сумну звістку шостого січня.

— Від своєї родини я висловлюю щирі співчуття доньці Валерії, дружині Наталії, матері Леоніді Болеславівні та сестрі Лілії. Олександр був надзвичайною людиною. Для нашої родини це величезна втрата, — каже Анатолій Шелестинський.

— Олександр був добрим братом, сином, чоловіком. Дуже любив свою дружину, а найбільше — донечку. Був безвідмовним татом. Мені він замінив батька, хрестив мою доньку. Важко усвідомити, що його вже немає, — зауважує пані Лілія.

Поховали захисника на Алеї Слави у Хмельницькому під звуки військового салюту. Над його могилою тепер майорить синьо-жовтий стяг — символ героїзму та безмежної відданості Україні.

Хмельницькі