Вони мужньо захищали Україну. У Городку вшанували памʼять Вадима Сурмія та Павла Білого

26 січня 2026 р. 15:27

26 січня 2026 р. 15:27

Вшанування памʼяті захисників

26 січня у Городку вшанували пам’ять Вадима Сурмія та Павла Білого. Це воїни, які мужньо захищали Україну і загинули під час виконання бойового завдання.

У річницю їхньої загибелі на площі Героїв Майдану відбувся захід пам’яті, під час якого звучали історії життя захисників, а земляки, схиливши голови, віддали шану Героям.

Павло Михайлович Білий народився 10 липня 1987 року на Львівщині, де прожив частину життя. Рідні та друзі згадують його як людину надзвичайної доброти, яка завжди була готова прийти на допомогу. Для своєї сім’ї він був не просто опорою, а люблячим чоловіком та дбайливим батьком. Дружина Наталя пригадує, як Павло палко мріяв про донечку, і коли народилася маленька Юля — копія тата — його щастю не було меж.

Згодом родина переїхала на Городоччину, у рідне село дружини — Пільний Олексинець. Тут вони придбали власний будиночок, облаштовували сімейне гніздечко. Павло працював на СТО, мав «золоті руки», а у вільний час дивував рідних незвичним для чоловіка, але дуже теплим хобі — випічкою. Він любив готувати і щоразу балував сім’ю чимось смачненьким, створюючи в домі особливий затишок.

Захист Батьківщини став для Павла свідомим вибором задовго до великої війни. У 2015 році він підписав контракт і три роки захищав Україну в зоні АТО. Коли ж розпочалося повномасштабне вторгнення, він він знову одягнув військову форму. Служив з квітня 2022 року оператором механізованої роти. Побратими та командування відгукувалися про нього лише позитивно: Павло був надійним воїном і справжнім другом, на якого можна було покластися в найважчу хвилину.

Памʼятне фото Павла Білого Фото: Городок.City Автор: Вікторія Перець

Життя Героя обірвалося на Донеччині 25 січня 2025 року під час виконання бойового завдання. Павло отримав тяжке осколкове поранення, яке виявилося несумісним із життям. Поховали Героя на місцевому кладовищі у селі Пільний Олексинець під звуки військового салюту. У нього залишилися дружина, двоє дітей — син та донька, батьки та троє братів.

Вадим Олександрович Сурмій народився 2 липня 1994 року в Городку. Після закінчення 9 класу вступив до кадетського ліцею у Кам’янці-Подільському, а згодом здобув освіту вчителя фізики та математики. За коротку педагогічну кар’єру встиг попрацювати у Борщівці та в Городку — у ліцеї №4. Та в останні роки змінив професію, влаштувавшись на роботу в IQ OFFICE.

Восени 2021 року Вадим підписав контракт та вступив до лав ЗСУ. Він став навідником десантно-штурмового батальйону, взявши собі позивний «Самурай». Під час повномасштабного вторгнення городоччанин мужньо виконував свій військовий обов'язок. Двічі був поранений.

— У Городок останній раз Вадим приїжджав за півтора місяця до загибелі — на день народження своєї донечки Ані, — каже друг Вадима Андрій Щуцький. — На жаль, тоді не всі друзі змогли з ним зустрітися…

Памʼятне фото Вадима Сурмія Фото: Городок.City Автор: Віра Лапа

Сестра загиблого Героя Інна пригадує, що Вадим був оптимістом, часто жартував і на кожній фотографії усміхався. — Він заряджав своєю усмішкою інших, — розповідає Інна. — Часто говорив: «Все буде добре. Ми переможемо. Ми повернемося з перемогою»… І ось він повернувся, але не так ми на нього чекали…

25 січня, виконуючи бойове завдання на Донецькому напрямку неподалік Краматорська, Вадим загинув. Проводжали в останню путь Героя рідні, сусіди, колеги, небайдужі городоччани та друзі сім’ї. Поховали захисника на Алеї слави у рідному місті. Йому назавжди залишилося 28 років.

Молилися за упокій душі воїна в храмі Святого Станіслава у Городку Фото: Городок.City Автор: Віра Лапа

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, у 2022 році Вадим був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Таку ж нагороду він отримав посмертно у 2023 році. У 2025-му йому присвоєно звання «Почесний громадянин Городоцької міської територіальної громади», а вулицю Смотрицького, на якій він проживав, назвали його іменем.

Хмельницькі