«Дорога була встелена калиною»: Підлісний Олексинець попрощався з Героєм Володимиром Дубовкою

28 січня 2026 р. 15:44

28 січня 2026 р. 15:44

Похорон Героя

У Підлісному Олексинці знову дзвонили тужливі церковні дзвони. 27 січня село зустріло на щиті свого земляка, воїна Володимира Дубовку. Після майже трьох років очікування, молитви й надії громада проводжала Героя в останню путь. Йому назавжди залишилося 31.

Похоронне фото Володимира Дубовки Фото: Городок.City Автор: Наталія Попович

Володимир приїхав у Підлісний Олексинець із Херсонщини до бабусі ще хлопчиком. Одразу пішов до місцевої школи, де швидко став своїм серед однокласників і вчителів.

— Він прийшов до нас у сьомому класі. Дуже позитивна, щира дитина була, завжди допомагав друзям, — пригадує Олена Демчук, класна керівниця Володимира Дубовки. — Вова мав артистичні здібності, тому ми часто залучали його до п’єс, спектаклів і шкільних вистав. У класі було 14 учнів, і він знаходив спільну мову з кожним, завжди прагнув допомогти. Навіть після закінчення школи, коли зустрічав мене на вулиці, ніколи не проходив повз. Завжди зупинявся й питав: «Олено Вікторівно, можна з вами поговорити? Як ваші справи? Чи можу я вам чимось допомогти?».

Таким його пам’ятають і друзі дитинства. Для них Володимир був не лише однокласником, а людиною, на яку завжди можна було покластися. Його щирість і готовність підтримати залишили теплий слід у пам’яті багатьох.

— З Вовою ми дружили з першого класу. Він був хорошим товаришем, якщо треба було — завжди приходив на допомогу. Ніколи нікому не відмовляв, — розповідає Едуард Шваб. — Ми часто спілкувалися телефоном. Він дзвонив, обіцяв, що приїде, і ми ще зустрінемося…

Було лише 19

Як розповідає староста села Підлісний Олексинець Ірина Трофімова, коли розпочалася АТО, Володимиру було лише 19, але він не залишився осторонь — став на захист країни. Згодом, коли бойові дії дещо вщухли, поїхав за кордон на заробітки.

— Та у 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення, без вагань повернувся додому й знову вступив до лав Збройних сил України , — каже староста. — Боронив державу на Донеччині та Луганщині, був командиром невеликого підрозділу, який виконував розвідувальні завдання. І ми так чекали на його повернення, та вкотре зустрічаємо нашого Героя не так, як хотілося б — не урочисто й не святково, а в скорботі та жалобі,

Однокласниця загиблого воїна Тетяна Пеньора пригадує: востаннє, коли Володимир приїжджав у відпустку, він був тривожним.

— Він дуже не хотів їхати назад. Казав, що буде наступ. Дуже переживав і боявся повертатися туди. Ніби відчував біду, — говорить вона.

Безвісти зниклий

7 травня 2023 року громада отримала повідомлення: Володимир Дубовка зник безвісти. Відтоді в селі не згасала надія. Люди молилися й чекали, а його бабуся, активна парафіянка місцевого храму, щодня просила Бога про диво.

— Дуже важко було цих два роки і вісім місяців. Ми чекали, ми мали надії, що він повернеться, — каже сусідка Галина Боднар. — Ми не хотіли навіть думати, що такої хорошої та щирої дитини серед нас не стане. Останній раз, як приїжджав у відпустку, приходив до моєї дочки (вони були однокласниками), а в неї дитина маленька і він сказав: «Як будуть в мене дітки, то твої дівчатка будуть ще моїх дітей допомагати бавити». Не віриться, що цього вже не буде….

27 січня, через майже три роки очікування, Володимир повернувся додому на щиті. Від початку села до його домівки дорога була встелена гілками хвої та червоної калини. Люди виходили цілими родинами, ставали навколішки, проводжаючи захисника в останню путь. Процесію встеляли пелюстками квітів і гілочками ялини, а попереду йшли школярі з великим державним прапором України.

Заупокійну службу відслужили у місцевому храмі. Поховали воїна на кладовищі у селі Підлісний Олексинець — серед рідної землі, за яку він віддав життя. Володимиру Дубовці тепер назавжди 31 рік.

Хмельницькі