«Не так мали зустрічати…» Сатанів у скорботі попрощався із захисником Володимиром Блажком

29 січня 2026 р. 17:41

29 січня 2026 р. 17:41

Сатанів попрощався із захисником Володимиром Блажком

29 січня Сатанівська громада провела в останню путь свого земляка — військовослужбовця Збройних сил України Володимира Блажка. Того дня селище зустрічало Героя не так, як мріялося — не з радістю, а з болем і сльозами. Живий коридор утворився від римо-католицького храму, де люди мовчки чекали на траурний кортеж. Автомобіль із труною прибув до Сатанова близько десятої ранку.

Фото: Городок.City Автор: Наталія Попович

Жив тут усе життя

Володимир Блажко народився у 1993 році. Усе життя прожив у Сатанові разом із мамою та сестрою. Навчався у місцевій школі, згодом здобув фах автомеханіка у Хмельницькому. Як і багато молодих чоловіків, їздив на заробітки, будував плани на майбутнє. Та війна змінила все.

У 2022 році Володимир став до лав Збройних сил України. Служив водієм, виконував завдання на різних напрямках — у Донецькій, Запорізькій, Сумській та Херсонській областях. До рідних телефонував майже щодня, повторюючи: «Живий, здоровий, усе добре…».

— Восени минулого року Володимир отримав поранення, проходив реабілітацію, але опісля знову повернувся до війська, — розповідає швагро воїна.

Життя Володимира обірвалося на Запорізькому напрямку, поблизу Новоукраїнки. 18 січня в автомобіль, за кермом якого він був, поцілив ворожий дрон.

29 січня мешканці Сатанова зустрічали свого захисника « на щиті». Спершу – при в’їзді у селище зі сторони Війтівець. Живий коридор розтягнувся від римо-католицького храму до центру селища. І як тільки траурний кортеж проїхав, відразу всі попрямували до домівки воїна. Сусіди тихо розмовляли, пригадуючи Володимира ще дитиною – хлопчиком, який дружив із багатьма.

— Я знав його змалку. З моїм сином футбол грали, бігали разом. Завжди усміхнений, привітається. Дуже гарна дитина була, уважна… Боляче, дуже боляче від того, що пішла така людина, — каже Ігор Нестерак . — Царство небесне Герою.

— Ця дитина росла в мене на очах. Він був однокласником мого сина та найкращим другом, вони дружили 33 роки. Здибалися майже щодня. Він завжди допомагав — чи на будівництві, чи підвезти кудись. Спокійний, добрий. Я думаю, жодна людина не скаже нічого поганого про цього хлопця, — говорить Ольга Костюкова, мама найкращого друга воїна.

Втираючи сльози, гуртом зібралися й однокласники воїна. Хтось крізь сльози пригадував кумедні випадки, хтось – як вперше скуштував «Київський торт» завдяки йому.

— Ми сиділи за однією партою – першою, перед вчителькою. І так навчилися списувати на контрольних зі шпаргалок. На перервах гралися разом. Ніколи не сварилися. Виступали також разом: як не гном — то сніжинка… Тільки приємні моменти пригадую, — каже Вікторія Площинська.

— Ми разом навчалися в старших класах. Дружили і після школи, — Оксана Наріжняк, однокласниця загиблого воїна. — Я вперше житті київський торт скуштувала завдяки Володі. Пригадую, як жартували: «Їздиш у Київ, то привези хоч київський тортик». І він привіз. Ми сміялися… А тепер…. Не так мали його зустрічати…

Остання дорога

Після прощання у рідній домівці, остання дорога воїна пролягала центральними вулицями селища. Люди ставали обабіч дороги навколішки — у глибокій пошані й болю за тим, хто вже не повернеться. Дехто не стримував сліз, хтось мовчки хрестився, проводжаючи Героя в останню путь. Поминальне богослужіння відбулося у храмі Ченстоховської Пресвятої Діви Марії — Матері Церкви.

Поховали Героя на місцевому кладовищі. Володимиру Блажку назавжди залишиться 33 роки. Та його ім’я завжди житиме у пам’яті Сатанова, у серцях тих, хто знав і любив його, і в нашій вдячності за відданість Україні.

Хмельницькі