У танці головне не зупинятися: історія спортсменки ДСТК «Данс-Ліцей» Марії Савчук

04 лютого 2026 р. 10:51

04 лютого 2026 р. 10:51

Коли Марії було чотири з половиною роки, вона ще не знала, що таке фінал міжнародного танцювального турніру. Її батьки тоді теж не могли уявити, що колись їхня донька стоятиме на світовому п’єдесталі. Натомість Маша змалечку бачила, як виглядає сцена. На ній танцювали її двоюрідні брати — Андрій і Максим, які часто запрошували рідних на концерти й турніри.

Дівчинка дивилася на все це з глядацької зали. А потім поверталася додому, вмикала музику — і відтворювала побачені рухи вже у власній кімнаті.

«Можна сказати, що рішення прийти на заняття зі спортивно-бальних танців ухвалила моя мама», — згадує Маша. А її мама, Людмила Савчук, додає: «Я бачила, як вона рухається, як відчуває музику. І подумала — треба спробувати!».

Перші тренування почалися рано — у чотири з половиною роки. На заняття Машу водили мама й бабуся. Часто її забирали з дитячого садка тоді, коли інші діти спали або гралися: а їй потрібно було йти на тренування.

«Спочатку Маша не дуже горіла бажанням танцювати», — згадує Людмила Савчук.

«Мамо, але це ж тривало недовго! Згодом я справді захопилася», — уточнює Марія.

Перші кроки у танцювальному спорті Марія Савчук зробила під керівництвом тренерки Тетяни Орєшиної у ДСТК «Твіст». Спочатку вона танцювала соло, згодом з’явився і перший партнер — Максим, трохи старший за неї.

Втім, партнери змінювалися, і цей шлях не завжди був легким. «Це складна тема, — говорить Марія. — Хлопці часто кидають танці».

Перші змагання за її участі відбулися у Хмельницькому — саме в день народження Маши, 4 лютого. Тоді дівчинці виповнилося лише п’ять років.

«Пам’ятаю, що я дуже хвилювалася. А після виступу мене викликали й подарували м’яку іграшку — такого смішного півника. Він у мене досі є», — усміхається спортсменка.

Згодом Маша перейшла до дитячого спортивно-танцювального клубу «Данс-Ліцей», що працює у Старокостянтинові.

Там Марія почала займатися у тренера Олександра Шевчука.

Тренування стали регулярними, а змагання — постійною частиною життя. Міста змінювалися одне за одним: українські турніри, Мюнхен, а згодом — Ассен у Нідерландах, який став переможним. Танцювальна географія розширювалася разом із досвідом. Втім, пандемія, а згодом і війна суттєво змінили ритм та маршрути танцювального спорту.

«Раніше наш клуб їздив на великі турніри в Харків, Одесу, Дніпро. Через війну багато змагань перенесли на захід України, а деякі взагалі скасували. На початку повномасштабного вторгнення був момент, коли тренування повністю зупинилися. Але згодом заняття поступово відновилися», — розповідає вихованка клубу «Данс-Ліцей».

Марія Савчук танцює вже дев’ять років. За цей час у її житті було понад двісті змагань, різні сцени, десятки поїздок і безліч кубків — не рахуючи тих, які вона здобувала у парі з партнерами.

Та жодна з цих нагород не з’явилася раптово.

Спостерігаючи за виступами Маші, може здатися, що тринадцятирічна танцівниця настільки пластична й невагома, що спортивно-бальний танець дається їй легко.

«Ні, — усміхається Марія. — Це велика і дуже непроста робота над собою, над своїм тілом».

Її мама підтверджує ці слова з власного досвіду:

«Якось у клубі зібрали нас, мам, й запропонували самим спробувати виконати базові елементи. І знаєте, навіть просто стати у правильну стійку — вже важко і боляче. Тоді ще більше починаєш цінувати те, що роблять наші діти щодня».

«Я завжди хвилююся, коли виходжу танцювати, — зізнається Марія. — У голові постійно кру титься одне: зробити кожен рух правильно. Можна не туди поставити руку, спіткнутися, бо паркет часто буває слизьким. А інколи — навіть впасти».

Падіння в її кар’єрі траплялися. І тут виникає цілком логічне запитання: як це — впасти просто під час виступу?

«Дуже просто, — усміхається спортсменка. — Падаєш, підводишся і танцюєш далі. Ти ж не можеш сісти й плакати посеред паркету! До речі, якщо програма виконана добре, навіть після прикрого падіння можна отри-мати призове місце».

За красивим образом танцівниці — десятки нюансів, про які глядачі зазвичай не замислюються. Недоспані ночі перед змаганнями, адже потрібно зробити зачіску та макіяж. Значні витрати на професійне взуття та сукні. Постійна увага до деталей.

«Не можна вийти на паркет у джинсах і футболці, без образу і без зачіски, — пояснює Маша. — Це все частина спорту».

У 2025 році Марія Савчук отримала звання кандидатки в майстри спорту. Каже, це не фініш. Наступна мета — майстер спорту, щоправда, не раніше ніж у 16 років. А далі — можливо, тренерська робота.

«Зараз мені здається, що я буду тренером. Але час покаже», — говорить дівчина.

Коли Марія замислюється над улюбленим танцем, зізнається: вподобання змінювалися не раз. Сьогодні їй однаково близька і яскрава латина — ча-ча-ча, самба, румба, пасодобль, джайв— і танці європейської програми з їхньою елегантністю та плавністю рухів: повільний вальс, танго, віденський вальс, повільний фокстрот, квікстеп.

«А якщо говорити про танець, який найбільше гармонує з моїм характером, — то це танго. Різкі рухи й водночас енергійний ритм», — усміхається Марія.

Найбільшим досягненням у спортивній кар’єрі Марії Савчук став виступ на престижному міжнародному турнірі The Dutch Open & WDC-AL World Championship Festival, що відбувся 6–9 листопада 2025 року у місті Ассен (Нідерланди).

Марія змагалася у категорії «Юніори до 14 років — соло» і стала віце-чемпіонкою світу з європейської програми.

«Про поїздку я дізналися спонтанно. Але разом із тренером і батьками вирішили: час рухатися вперед і спробувати свої сили», — згадує спортсменка.

Вона виступала у двох програмах — європейська та латино-американська. Більше розраховувала на латину, але друге місце виборола саме у європейській програмі.

Перший дзвінок після виступу Марія зробила тренеру. Частину фіналу він дивився у прямій трансляції, яку мама Марії, Людмила, вела з телефону, паралельно знімаючи виступ. Олександ Сергійович підтримував юну спортсменку на відстані, надаючи їй корисні поради між турами.

Коли дівчина повернулася до клубу з нагородою, на неї чекав сюрприз. Хоча сама Марія зізнається: вона не з тих, хто любить особливу увагу.

«Мені не подобається, коли мене виділяють. Я така, як усі. У нас у клубі всі класні — і вихованці, і тренери. А мій тренер, Олександр Сергійович, дуже добрий, але водночас вимогливий і відповідальний», — говорить вона.

Втім, теплі вітання були: м’яка іграшка, обійми і смаколики для всіх.

Наразі Марія готується до нової категорії юніори 2, яка вимагає ще більше старань та зусиль.

Спортсменка вдячна своєму головному наставнику, Олександру Сергійовичу Шевчуку за те, що формує характер, дисципліну та любов до мистецтва, за високий професіоналізм, терпіння та відданість своїй справі.

«Завдяки наполегливій праці, підтримці та вмінню надихати бальні танці стають не просто спортом, а справжнім мистецтвом. Кожне тренування — це крок до розвитку, впевненості та нових досягнень. А наполеглива робота тренера залишає глибокий слід у серцях учнів і робить вагомий внесок у розвиток танцювальної культури міста». – каже юна спортсменка.

А мама Марії Людмила додає, що надійною опорою в організації і підтримці танцюристів є Оксана Василівна Шевчук, яка завжди допомагає корисною порадою та знає усі тонкощі танцювальної сфери.

Спортивно-бальні танці, як і будь-який спорт, виснажують. Тож перепочинок іноді необхідний.

У житті Марії був момент, коли хотілося все кинути: постійний пошук партнера, поїздки на заняття до Києва, тренування без пауз.

«Я просто хотіла відпочити, побути собою, погуляти з друзями. Але мене вистачило лише на тиждень. Потім почало не вистачати тренувань і звичного ритму», — зізнається вона.

Марія каже, що танці змінили її характер.

«Раніше я була більш різка. Зараз — спокійніша, впевненіша, витриваліша».

Сьогодні Марія навчається у восьмому класі. Щодня тренується, займається з репетиторами з математики та англійської. Її графік чіткий і насичений.

«Я тренуюся по дві-три години в день. Є індивідуальні заняття, а є загальні тренування і практика, де ми танцюємо всі програми», — розповідає спортсменка.

У свої 13 років Марія вже чітко розставила пріоритети: на першому місці — родина, на другому — спорт. Усе інше — далі.

Вона переконана: без допомоги рідних цього шляху не було б.

«Це підтримка мами й тата, брата, всієї родини. І психологічна, і фінансова. Бо танцювальний спорт — задоволення не з дешевих».

Та здається, для зовсім юної Марії Савчук спортивно-бальні танці давно вже не про дитяче захоплення, красиві сукні чи кількість кубків.

Це про дорослий вибір, який вона робить знову і знову, виходячи на паркет і не зупиняючись після чергового фіналу.

Бо кожен фініш — лише пауза перед наступним музичним тактом. І відшліфовуючи кожен елегантний рух, Марія танцює далі.

Фото: з особистого архіву Марії Савчук

Хмельницькі