Шепетівська громада провела у засвіти командира відділення БПЛА Якова Поліщука

09 лютого 2026 р. 16:39

09 лютого 2026 р. 16:39

9 лютого Шепетівська громада проводжала в останню земну дорогу молодого воїна, молодшого сержанта Поліщука Якова Олександровича, командира відділення, командира екіпажу безпілотних авіаційних комплексів, роти безпілотних авіаційних комплексів штурмового батальйону.

Яків Поліщук народився 27 жовтня 1997 року в місті Шепетівка. Мати, Лариса Петрівна, сама виховувала його разом із сестрою Оксаною, прищеплюючи дітям людяність та відповідальність. З дитинства Яків був спокійним і щирим хлопцем, який завдяки своєму вмінню підтримати та розуміти інших завжди мав багато друзів.

У загальноосвітній школі №4 його знали як старанного та відповідального учня, на якого можна покластися. Він ніколи не залишався осторонь чужої біди й завжди поспішав на допомогу.

Наполегливий і працьовитий Яків змалку захоплювався технікою, полюбляв лагодити й створювати механізми власноруч, завжди впевнено рухаючись до мети. Після закінчення 9 класів він продовжив навчання у Шепетівському професійному ліцеї, де здобув професію газозварювальника.

У дорослому житті багато працював — у столиці, і за кордоном. Шукав можливості, набирався досвіду, прагнув реалізувати себе та забезпечити гідне майбутнє родині.

Керуючись внутрішньою силою та відповідальністю, Яків ще під час строкової служби свідомо обрав шлях воїна, підписавши контракт і продовжив службу в лавах Десантно-штурмових військ у Житомирі.

Доля подарувала Якову щире та глибоке кохання — у соціальних мережах він познайомився зі Світланою, яка стала його натхненням. Перевіривши свої почуття роками, 5 квітня 2025 року пара поєднала долі в офіційному шлюбі, об’єднавши спільні мрії та серця.

5 вересня 2024 року Яків був мобілізований до лав Збройних Сил України. Спочатку проходив навчання в Рівненській області, згодом — у Франції. Після підготовки виконував бойові завдання на Донецькому та Дніпропетровському напрямках.

Він постійно вдосконалював свої знання, прагнув бути максимально корисним побратимам і державі, опанував нову складну спеціальність — оператора безпілотних літальних апаратів. Попри суворі будні війни, Яків залишався людиною великого серця — турботливим сином, люблячим чоловіком і надійним братом.

Дружину Світлану огорнув ніжністю та підтримкою, ставши їй справжньою опорою. Постійно хвилювався за маму, оберігав її та знаходив потрібні слова навіть на відстані. Племінникам — Саші та Алісі — був прикладом сили й доброти, людиною, поруч з якою було радісно й спокійно.

Сестра Оксана згадує брата як свою найближчу душу, захист та опору, дитинство, яке провели разом та особливий рідний зв’язок й взаємну турботу, які залишалися незмінними з дитинства і до останніх днів. Вона підкреслює, що Яків був надзвичайно надійним і люблячим дядьком її дітям, завжди піклувався про них та вмів зігріти своїм теплом і добротою кожного члена родини.

Яків дуже любив дітей і найбільше мріяв про власних. Особливими стали дні передноворічної відпустки, наповнені теплом родинних зустрічей та тихим щастям бути разом. Уже після від’їзду Якова, Світлана повідомила довгоочікувану новину — він стане батьком. Яків щиро радів звістці про майбутнє батьківство, адже понад усе мріяв про прості та дорогі кожному речі: мирне життя, дитячий сміх у власному домі та майбутнє без війни.

Тітка Олена згадує Якова як усміхнену та сильну духом людину, яка жила заради інших, завжди вміла підтримати та ніколи не виказувала власної тривоги, залишаючись для рідних втіленням світла та справедливості.

У п’ятницю, 29 січня, Світлана востаннє отримала від нього коротке повідомлення: «Все добре, йду відпочивати…». 31 січня вона чекала нових звісток, але телефон мовчав.

Згодом надійшла страшна звістка від побратимів — 31 січня 2026 року молодший сержант Поліщук Яків Олександрович загинув у бою на Запорізькому напрямку, мужньо виконавши свій військовий обов’язок.

Одногрупниця Дар’я згадує Якова як надзвичайно світлу, добру та щиру людину, яка своєю посмішкою та оптимізмом робила кращим кожен день. За її словами, він був справжнім і талановитим другом, здатним мовчки підставити плече у найважчі хвилини, а світло його доброти назавжди залишиться у пам’яті тих, хто його знав.

Гіркі сльози стискають горло… Ще одне життя перерване на злеті… Світла пам’ять про молодого воїна з відкритою посмішкою та рішучим поглядом назавжди залишиться прикладом мужності й вірності українському народу.

Герої не вмирають!

Шепетівська міська рада

Фотогалерея

• Коментарі
• Увійти

  • Цей сайт
  • Google
• Зареєструватися

• Цей сайт
• Google

Будьте першим, хто залишить коментар.

Хмельницькі