Із кухаря в піхотинці: історія гвардійця Артема Мацюка

10 лютого 2026 р. 15:29

10 лютого 2026 р. 15:29

Ще вчора Артем Мацюк працював кухарем у ресторанах та кафе Хмельницького, а сьогодні тримає оборону на передовій. Як і тисячі українців, він залишив цивільне життя, аби стати на захист країни.

Свою службу Артем розпочав у складі 36-го Подільського полку Національної гвардії України. Першу бойову ротацію він пройшов на Донецькому напрямку. За фахом кухар, тож і на фронті спочатку виконував звичну для себе роботу: готував їжу для побратимів у польових умовах.

«У бойових умовах готувати було незвично. До війни я працював у закладах харчування, а тут — зовсім інші реалії. Але забезпечення було хороше, продуктів вистачало. Готував каші, перші й другі страви, чай, компот. Влітку були овочі й фрукти. Чесно кажучи, я навіть був приємно здивований», — згадує Артем. Та вже за три місяці він ухвалив інше рішення — перейти до піхоти. Не через амбіції, а через внутрішнє відчуття обов’язку. Побратими дали йому позивний «Рататуй» – на згадку про кухонне минуле. У піхоті ж усе було інакше: постійна напруга, очікування і страх невідомості.

«Коли довго чекаєш, страх тільки росте. Думки різні. Але коли вже потрапили на позиції, спочатку навіть було цікаво… до перших прильотів», — з гіркою усмішкою говорить гвардієць.

На позиціях Артем служив разом із побратимом на псевдо Жорік, який мав бойовий досвід ще з 2014 року. Його поради та спокій допомагали триматися і діяти з холодною головою.

«Поки сам не потрапиш туди, не зрозумієш, що таке війна. Це виживання. Або ти, або тебе. Це жорстоко, але іншого вибору немає», — каже Артем. Разом із підрозділом Рататуй неодноразово брав участь у відбитті штурмових дій противника. Один з епізодів запам’ятався особливо. «Під час одного зі штурмів противник намагався прорватися на наших напрямках, використовуючи три мотоцикли. Вони рухалися швидко, розраховували на раптовість і маневр. Але ми вчасно їх виявили, відкрили вогонь і зірвали наступ, не давши ворогу просунутися далі», — розповідає гвардієць. Під час іншого бою підрозділ також відбив атаку противника. Уже після зіткнення з’ясувалося, що старшим у групі був ворожий офіцер. «При ньому були рація, планшет, телефон і карти з маршрутами руху. Усе це ми передали нашому командуванню. Такі речі дуже важливі – вони допомагають краще розуміти дії ворога і рятують життя наших хлопців», — наголошує Артем. Перед одним із виходів командир сказав йому прості, але життєво важливі слова: «У тебе є три задачі: слухати, дивитися під ноги і вижити», — пригадує гвардієць.

Особливо пам’ятним для Артема став один із виходів. Напередодні він хотів передати дружині повідомлення, адже наступного дня день народження святкувала його донечка. Повідомлення не вдалося надіслати, тож Артем записав голосове. Уже за пів години надійшла команда на вихід. «Ми пробігли майже 900 метрів під прикриттям дрона. Вийшли цілими. Це був найкращий подарунок у моєму житті. Я тоді вперше не стримав сліз», — згадує він.

За мужність, відданість та проявлену доблесть Артем Мацюк був відзначений почесним нагрудним знаком командувача Національної гвардії України «За доблесть».

Історія Артема — це історія тисяч гвардійців, які залишили цивільні професії, щоб стати на захист України. І щодня вони доводять: справжня доблесть — у вірності присязі, побратимству та любові до своєї родини й держави.

Група інформації та комунікації НГУ

Хмельницькі