Проводжали живим коридором від села Водичики до Білогір’я: на щиті повернувся Літвінчук Михайло

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Проводжали живим коридором від села Водичики до Білогір’я: на щиті повернувся Літвінчук Михайло

16 лютого 2026 р. 17:46

16 лютого 2026 р. 17:46

Сьогодні, 16 лютого, у Білогір’ї відбулось прощання з військовослужбовцем, уродженцем села Водички Літвінчуком Михайлом Володимировичем, який загинув, захищаючи Україну від російського агресора.

Кожна втрата захисника — це невимовний біль, що лише зміцнює нашу лють до ворога, який цинічно вдерся на українську землю. Наші воїни — це живий щит, що стримує агресора, але ціна цієї стійкості надто висока.

Літвінчук Михайло Володимирович назавжди вписав своє ім’я в історію нашого краю як хоробрий воїн, для якого військова честь була життєвим принципом. Його бойовий шлях розпочався у лютому 2024 року, коли він став до лав Збройних Сил України, аби захистити рідну землю.

На посаді стрільця-снайпера Михайло спочатку боронив державу на Сумщині, а згодом виконував бойові завдання в Курській області.

Жовтень 2024-го став часом найважчих випробувань: у запеклих та кровопролитних боях поблизу села Любимівка він до останнього подиху залишався вірним присязі та побратимам. Саме тоді, 20 жовтня 2024 року, Михайло востаннє виходив на зв’язок.

З того дня життя його рідних розділилося на «до» та «після». Протягом довгих місяців невідомості мати воїна плекала надію на диво. На жаль, тиждень тому найстрашніші побоювання підтвердилися — надійшла офіційна звістка про загибель Героя.

Сьогодні громада схилила голови у глибокій шані. Від села Водички, де проживав боєць, до самого Білогір’я мешканці краю утворили «живий коридор», проводжаючи земляка в останню путь.

Прощальна церемонія на центральній площі селища зібрала усіх небайдужих жителів краю. Ставши навколішки, громада прощалася з молодим захисником, якому тепер назавжди 27.

Поховали воїна з усіма військовими та релігійними почестями на Білогірському цвинтарі, поруч із іншими Героями російсько-української війни.

Глибокі співчуття родині та близьким. Низький уклін матері за виховання справжнього патріота. Біль від втрати — непоправний, але слава про його подвиг назавжди буде жити в літописах нашого краю. Світла пам'ять і слава Герою!