Колодка і Колодій: чому на Масляну чіпляли дрова до ноги і як проживали ціле життя за тиждень

22 лютого 2026 р. 18:13

22 лютого 2026 р. 18:13

Українські традиції

На Масляну українські жінки збиралися у корчмах, пеленали колоду як немовля, справляли їй хрестини, а в п'ятницю – ховали з голосіннями. Колодку чіпляли до ноги незаміжнім, а відкупитися від неї можна було горілкою. Разом із проєктом «Витоки» від Zagoriy Foundation розповідаємо, що насправді приховується за одним із найзагадковіших масничних обрядів.

Ніякого бога Колодія не існувало

Останніми роками в інтернеті можна прочитати, ніби Колодій був давньослов'янським богом життя й добробуту – нібито від слів «коло» і «дія». Насправді ж у родоводі масничної колодки жодних таких божеств науковцями не виявлено. Щоб зрозуміти справжню суть обряду, дослідники порівнюють його з традиціями інших народів і уважно вивчають функції колодки в різних регіонах України.

Покарання за несвоєчасне одруження

Сезон весіль чітко залежав від постів і аграрних робіт. Якщо не встигли посвататися й одружитися до Масляної, доводилося чекати аж до осені. Традиційне суспільство всіляко контролювало ці процеси, і колодка ставала символом засудження незаміжньої молоді за те, що вона вчасно не виконала «план з одруження».

Логіка була така: молодь, яка уособлює найбільшу плодючість і життєву силу, у цей перехідний до весни період повинна своїм прикладом стимулювати природу до пробудження. Ті, хто не вступив у шлюб, неначе затримували цей процес. У давнину кількість нових шлюбів і новонароджених дітей вважали ознакою добробуту і гарного врожаю.

Фольклорист Микола Сумцов вважав, що спорідненими до нашої колодки є середньовічні практики прив'язувати злодіїв до колоди за руки й ноги.

Від пня до брошки: як еволюціонувала колодка

Первинно колодка була справді великим зрубом чи пнем, які волочили по вулиці. Кілька людей обв'язувалися мотузками чи ланцюгами, запрягаючись, як коні. Такі волочіння практикувалися у всіх слов'ян.

На Волині колоду котили по селу, підпирали нею двері хати і просили викуп, щоб звільнити вихід.

З часом колода ставала меншою і більш мобільною. З'явилися замісні версії: дрючок, тріска, паличка зі стрічкою, хустка, букетик із живих чи паперових квітів, сірники, порожні пляшки, низка бубликів. Чіпляли колодку на мотузці або на рушнику до ноги, до руки. Якщо це маленький букетик чи колодка у вигляді ляльки, то пришпилювали до одягу, як брошку.

Фото: Згенеровано АІ

Хто отримував колодку?

Найчастіше у понеділок на Масляну жінки збиралися в'язати колодку неодруженим хлопцям – щоб вони швидше женилися, – а також їхнім матерям.

На Харківщині цей день звуть Колодов'язний понеділок. На Чернігівщині дівчата тягнули колоду за мотузку, заходячи до своїх мам і вимагаючи відкуп – здебільшого алкогольний. Далі цей відкуп розпивали у шинку.

Колодку в'язали не лише незаміжній молоді, а також їхнім батькам, тим, хто відмовив сватам, і молодим вдовам. На Масляному тижні навідувалися з подарунками в гості до тих, хто мав незаміжніх дочок. Дарували велику хустку й нею перев'язували дівчину, натякаючи, що їй час виходити заміж.

Залицяння через колодку

На Поділлі хлопці пригощали дівчат горілкою, пивом, солодощами – це називалося «купувати або запивати колодку». У подяку дівчата вишивали перкалеву хусточку з ініціалами обранця, яку дарували на Великдень. Це означало «повернути колодку».

Тож колодка слугувала способом символічно позалицятися, що нерідко закінчувалося шлюбом у наступному сезоні.

Колодій – дерев'яне немовля

Існувала також інша, значно менш поширена форма обряду – антропоморфна. На Середньому Подніпров'ї та Поділлі протягом Сирного тижня проживали все життя Колодія:

• Понеділок – народження. Жінки сходилися до корчми або до когось у хату, клали на стіл сповиту в полотно колоду, прикрашали її стрічками й сухими квітами. Часом для сповивання брали пелюшки у трьох молодих мам, які мали немовлят. Відбувалася імітація народження: одна з жінок клала колоду собі на живіт і розігрувала весь процес, інші допомагали їй «розродитися», співаючи пісні з хрестин. Колодку вкладали посеред стола, а довкола виставляли вареники, сир, масло, яйця, пляшку меду чи горілки – і влаштовували веселе частування.
• Вівторок – хрестини Колодія. Жінки збиралися знову, щоб співати: «Щоб такий був багатий, як кожух волохатий».
• Середа – похрестини (поскребини, похресьбини, Знобибаби).
• Четвер – Колодій помирав.
• П'ятниця – його ховали.
• Субота – Колодія поминали й оплакували. Голосили: « Я на тебе, Колодію, положила всю надію, а теперка, Колодачу, як не бачу, чуть не плачу!»

Все це відбувалося з жартами, тематичними піснями, перевдяганнями, народними театралізованими дійствами й частуванням – і так цілий тиждень. Наприкінці колоду притоптували або палили з голосіннями.

Фото: Ілюстрація: Маргарита Якименко

Чому колода «народжується і вмирає»?

Дослідники вбачають у цьому обряді мотив розвитку й безсмертного переродження рослин – адже все життя Колодія концентровано проживається за один тиждень. Є також думка, що це варіація архаїчного ритуалу знищення Смерті-Зими.

Подібні обряди є й в інших культурах: балканський бадняк, каталонський Тіо де Надаль – різдвяні колоди, яких також «годують», пестять і з якими по-особливому поводяться. Схожий до Колодія звичай завивати Федора зафіксований у гуцулів на першому тижні Великого посту: господиня пеленала колоду, яка звалася Федором, і клала біля печі для захисту врожаю льону.

За ним стоїть давня логіка: суспільство, природа і людина мають рухатися в один ритм. А хто виривається з цього ритму – отримає колоду до ноги.

Хмельницькі