Коли Крим став чужим: окупація очима шепетівчанки Юлії Крестʼянникової

26 лютого 2026 р. 15:35

26 лютого 2026 р. 15:35

Шепетівчанка Юлія Крестʼянникова прожила вісім років в окупованому Криму. Сьогодні вона веде в соціальних мережах "щоденник окупації", де ділиться особистим досвідом, розповідає про реалії життя під російським прапором та об'єднує людей зі схожою долею. Її історія — це шлях від студентського страху 2011 року до свідомого спалення російського паспорта у 2022-му.

Переїзд та перше знайомство з Кримом

Юлія народилася та проживала в місті Шепетівка Хмельницької області. У 2011 році вона вступила на медичний факультет Кримського державного медичного університету імені С.І. Георгієвського. Вибір вишу був зумовлений обставинами: через апеляцію за результатами ЗНО Юлія втратила час, а Кримський університет був єдиним варіантом, де вона гарантовано проходила на бюджет.

До навчання Юлія майже не бувала на півострові, тому знайомство з місцевою культурою, зокрема кримськотатарською, стало для неї несподіванкою. Героїня згадує перший випадок у гуртожитку:

Сьогодні Юлія зі сміхом згадує цей епізод, адже саме кримські татари згодом стали для неї символом підтримки та безпеки.

Лютий 2014: страх і порятунок

Коли у лютому 2014 року розпочалася окупація, більшість студентів роз’їхалися по домівках. Юлія залишилася в порожньому гуртожитку в Сімферополі — її родина не мала можливості забрати її, а мама боялася провокацій у потягах. У цей момент допомогу запропонувала подруга-одногрупниця, кримська татарка.

Пастка окупації: чому не вдалося виїхати раніше

Юлія часто чує питання: "Чому ви не поїхали?". Відповідь криється в складних фінансових та бюрократичних обставинах. На той момент вона була на третьому курсі, отримувала стипендію 728 гривень і не мала іншої фінансової підтримки.

Спроби перевестися до Вінницького медичного університету імені Пирогова виявилися марними: хоча обіцяли бюджетне місце, у гуртожитку відмовили, а винайняти житло переселенцям із Криму чи Донбасу в ті роки було майже неможливо через дискримінацію в оголошеннях.

Більше того, державні органи України на той час запевняли студентів, що дипломи, видані на окупованих територіях, будуть дублюватися. Однак ця процедура діяла лише до 2016 року. Юлія випускалася у 2017-му і залишилася з дипломом, який Україна вже не визнавала автоматично.

Деградація освіти та медицини

Освіта Юлії розділилася навпіл: три роки за українською системою і три — за російською. Вона відзначає різке падіння якості навчання після 2014 року.

• Українська система: Кредитно-модульна, де студенти мали вчити щодня, отримувати оцінки на кожній парі та здавати підсумкові модулі.
• Російська система: Оцінка ставилася лише за іспит. Можна було не вчитися весь семестр, списати на екзамені й отримати "п’ятірку". Це призвело до появи сотень "липових" відмінників.

Після навчання Юлія працювала в кримській медицині. Вона розвіює міфи про "безкоштовну та якісну" російську медицину:

Також вона зазначає, що старе європейське обладнання, закуплене Україною до 2014 року, працювало без обслуговування 11 років, тоді як нові поставки з Білорусі значно поступаються за якістю.

Виїзд та спалення паспортів

З 2019 року Юлія з чоловіком готували ґрунт для виїзду, займаючись легалізацією документів в Україні. Переїзд був запланований на березень 2022 року в Ірпінь. Повномасштабне вторгнення 24 лютого застало її в Криму.

Перебувати на півострові стало нестерпно: техніка з літерами "Z", агресивна пропаганда та підтримка війни з боку деяких колег змусили діяти швидко. Щоб виїхати, Юлії довелося створити "ватний" профіль у соцмережах для проходження контролю. Маршрут пролягав через Москву до Єревана (Вірменія).

Перше, що зробило подружжя, прилетівши до Вірменії — знайшло площу імені Тараса Шевченка та публічно спалило російські паспорти.

Сьогодення та мрії

Зараз Юлія перебуває за кордоном, де займається підтвердженням свого медичного диплома. Вона продовжує дистанційне навчання в Україні, хоча шлях підтвердження кваліфікації виявився довшим, ніж саме навчання в Криму.

На питання про мрії Юлія відповідає прямо: перемоги України та повного зникнення агресора. Свій "щоденник окупації" вона продовжує вести, аби світ знав: у Криму залишається багато людей, які чекають на повернення додому, але їхні голоси часто заглушені окупацією.

Відео

Фотогалерея

• Коментарі
• Увійти

  • Цей сайт
  • Google
• Зареєструватися

• Цей сайт
• Google

Будьте першим, хто залишить коментар.

Хмельницькі