Рік вважався зниклим безвісти: у Лісоводах попрощалися із нацгвардійцем Сергієм Повхом

04 березня 2026 р. 14:21

04 березня 2026 р. 14:21

Похорон Сергія Повха

Третього березня Городоцька громада знову переживала біль та сум – додому «на щиті» повернувся Сергій Повх, військовослужбовець, який від 15 травня 2025 року вважався зниклим безвісти. Загинув Герой під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Похорон Сергія Повха Фото: Городок.City Автор: Наталія Попович

Вони чекали на добру звістку майже рік. Щосуботи дружина Сергія приходила у центр міста на акцію «Зниклі безвісти – не означає забуті», тримаючи в руках прапор із фотографією свого Героя. Вона підтримувала інших та вірила у диво.

Під час акції у Городку Фото: Городок.City Автор: Віра Лапа

— Коли рік тому, 15 травня, у наше село прийшла звістка про зникнення Сергія, ніхто не вірив, — пригадує Галина Івашко, директорка Лісоводського ліцею. — Перед цим, десь у березні чи квітні, ми в колективі збирали для нього кошти на прилад нічного бачення.

Саме тоді односельчани востаннє бачили Сергія Повха. Після важкого поранення він певний час лікувався, переніс операцію на нозі. Але одужавши, знову повернувся у стрій.

— Він вже тоді відчував велику відповідальність за свою родину та країну, — згадує односельчанка.

Історія воїна

Сергій Повх народився та виріс у Лісоводах. Зростав у трудолюбивій родині. Допомагав матері, піклувався про сестричку та літніх бабусю й дідуся.

— Сергійко був скромним, добрим, щирим, ввічливим, допитливим та тихим учнем, — пригадує його перша вчителька Марія Сапіщук. — Добре навчався, був працьовитим. Всі завдання та доручення виконував сумлінно.

У місцевій школі Сергій навчався з першого по дев’ятий клас. Як пригадують вчителі та однокласники, він дуже добре відносився до друзів, яких мав багато. І вирізнявся добросовісністю, чесністю та порядністю.

— Сергій ніколи нікого не ображав, завжди підтримував в потрібну хвилину, — пригадує Сергій Бик, однокласник воїна. — Веселий хлопець був.

Після школи Сергій вступив до Лісоводського професійно-аграрного ліцею. Здобувши фах, поїхав на заробітки — як і багато молодих хлопців, хотів працювати, будувати майбутнє, підтримувати родину. Здавалося, попереду — звичайне мирне життя.

Та коли біда прийшла в Україну, він не залишився осторонь. Не вагався і не шукав виправдань — став на захист рідного краю. Сергій служив у лавах Національної гвардії України і протягом трьох років мужньо боронив державу від ворога.

Удома на нього чекала сім’я. Він виховував трьох дітей. Двоє старших — від попереднього шлюбу дружини, але для Сергія вони стали по-справжньому рідними. Він щиро прийняв їх у своє серце, дбав про них, підтримував, був для них опорою і прикладом. А через рік після повномасштабного вторгнення у подружжя народилася спільна донечка. Сьогодні їй лише три роки…

Сергій Повх із сімʼєю Фото: Домашній архів

— Він воював, думаючи про них. Про свій дім, про родину, про майбутнє дітей — заради якого й став на захист України і, на жаль, заплатив за нашу свободу найвищу ціну – власне життя, поповнивши ряди небесного війська, — сказала Марія Сапіщук. — Ми будемо завжди його пам'ятати…

— Ми висловлюємо щирі співчуття родині та сім'ї нашого захисника, — додала Оксана Кузьбіда, односельчанка. — Не можливо підібрати слів, щоб зменшити їхній біль та смуток. Сумуємо разом з ними.

Загинув Герой під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Єлизаветівка Покровського району Донецької області. Від 15 травня минулого року він вважався зниклим безвісти, та результат ДНК підтвердив трагічну звістку.

Городоччани навколішках зустрічали воїна третього березня. Того дня до домівки Сергія прийшло дуже багато людей, аби віддати захиснику останню шану. Після заупокійної служби у місцевому храмі Сергія Повха під звуки військового салюту поховали на кладовищі у селі Лісоводи. Йому назавжди 37.

Хмельницькі