Політологія, фундук і любов до Городка: як 23-річний Тарас Гріх будує майбутнє в рідному місті

22 березня 2026 р. 15:14

22 березня 2026 р. 15:14

Молодь у час війни

Сьогодні часто можна почути, що молодь прагне великих мегаполісів. Проте наш герой руйнує ці стереотипи. Тарасу Гріху — 23 роки. Він щойно закінчив магістратуру з політології, але замість столичної кар’єри обрав повернення до рідного Городка.

Його історія — це нетиповий мікс інтелектуальної праці та роботи на землі. Поки в університетських аудиторіях Тарас аналізував політичні режими, у власному саду він висаджував дерева фундука, закладаючи основу для власного бренду. Про ідентичність, бізнес під час війни та «психологічні важелі» маркетингу — у нашому інтерв’ю.

— Тарасе, вітаємо! Розкажіть, що для вас означає бути представником молоді саме зараз, у такий непростий час, та ще й у невеликому містечку?

–– Для мене бути молодим українцем сьогодні — це усвідомлення того, що мій етап дорослішання припав на дуже контрастні та складні часи: спочатку пандемія, потім повномасштабне вторгнення. Для мене бути молодим українцем — це бачити контрасти, знайомитись з різними людьми, допомагати нашим воїнам, внутрішньо переміщеним особам. Але, перш за все, це про ідентичність. Якщо раніше я ще міг шукати відповідь на питання «хто я?», то зараз вона чітка: я — українець, я — городоччанин, я — людина свого покоління. І для мене це дійсно не просто слова, це велика честь і відповідальність.

— Ви наголосили на тому, що пишаєтеся бути українцем. А як щодо локальної ідентичності – бути вихідцем із маленького містечка Городок?

–– Городок — унікальне місто. Життя тут формує особливий світогляд. Коли ти зростаєш на цих вулицях, знаєш майже кожного — це стає твоїм стилем життя. Це твоє коло спілкування, яке і визначає, ким ти станеш.

Маленьке місто дає дуже цікавий старт. Коли ти потім потрапляєш у великий мегаполіс, ти вже маєш цей міцний фундамент, цю «основу». Для мене Городок — це те середовище, з якого я почав будувати свою особистість.

Тарас Гріх під час інтервʼю на місцевому радіо Городок ФМ Фото: Сімейний архів

— Після закінчення школи Вашим фахом стала політологія. Чому саме цей вибір?

–– Знаєте, для мене політологія — це не просто назва спеціальності в дипломі, це вже велика частина мого життя. Хоча зізнаюся: визначитися із життєвим шляхом та конкретною сферою мені вдалося не одразу...

Я відкрив для себе політологію на початку 11-го класу, коли відвідав університет. Поспілкувався з викладачами, зі студентами — вони мені розповіли більше про цей фах. До того я вагався між історичним факультетом та міжнародними відносинами, але політологія стала для мене справжнім відкриттям, вона об’єднала всі мої вподобання та хобі: і історію, і політику, і міжнародні відносини. Протягом року я цілеспрямовано готувався до вступу, і коли отримав результати ЗНО, вже не мав сумнівів — подавав документи в декілька університетів, більшість з них на цей фах.

Свято Останнього дзвоника у Городку Фото: Сімейний архів

— Навчання на такій спеціальності точно не проходить безслідно для світогляду. Які цінності сформувала у вас політологія за ці шість років?

–– Ця спеціальність насамперед формує тебе як свідомого громадянина, який розуміє різні політичні процеси. Тобто я для себе зрозумів, як функціонує правова держава, як працюють державні механізми, як працює місцеве самоврядування, яке я досліджував всі ці шість років. Тепер я як українець для себе розумію, що хочу бачити в майбутньому, тобто яку країну хочу будувати.

— Чи змінилося ваше бачення процесів в Україні та світі за цей час?

–– Так, звичайно. Хоча я можу сказати, що завжди був реалістом. Для мене ніколи не було такого, що політика береться нізвідки. Навіть на першому курсі я дивився на процеси реалістично, але зараз, після магістратури, я бачу значно більше. Я відкрив для себе таку особливість: історичні явища доволі часто повторюються. Їх можна передбачити, їх можна навіть контролювати — я зараз це чітко бачу на прикладі того, що ми проживаємо сьогодні. І від себе можу сказати: багато явищ в Україні часто критикують, але коли ти бачиш, як вони працюють у світі, то розумієш, що в нас ще не все так погано.

Під час навчання в університеті Фото: Сімейний архів

— Можете навести конкретні приклади, де ми виглядаємо гідно на фоні інших?

–– Так, якщо брати навіть країни Європи — я досліджував це на декількох предметах. Мої дослідження показали, що Україна як відносно молода держава вже має здобутки, якими можна пишатися. Нам є куди рости. До прикладу, реформа місцевого самоврядування доволі успішна, але, на жаль, ще не завершена.

— Повертаючись до вашої тези про циклічність історії. Яку головну паралель ви бачите у нашому сьогоденні?

–– Найбільшим прикладом для мене є паралель з Україною після Першої світової війни, часи УНР. Тоді теж тривали процеси формування держави, як і зараз. Ми бачимо, що багато процесів або повторюються, або є циклічними. Навіть те, як люди 100 років тому реагували на зміни — це дуже схоже на те, як реагують зараз. Звісно, це не ідентично, але поведінка українців щодо окупантів тоді й тепер має багато спільних рис. І таких паралелей дуже багато не лише в нашій, а й у світовій історії, зокрема в історії Європи.

— Що для вас сьогодні означає відповідальність? Зокрема перед собою, родиною, громадою та країною?

–– Для мене відповідальність — це насамперед те, що ти маєш ставати кращим сам, а вже потім вимагати цього від когось іншого. Якщо ми бачимо, що політичні інститути зараз не є достатньо сильними, то треба самому прагнути до розвитку — тоді й інші підтягнуться. Принаймні, я так думаю. Багато речей треба починати з себе. Якщо на вулицях сміття, то його кидають не політики з Верховної Ради, а звичайні люди. Для мене бути відповідальним — це зробити свідомий вибір: я знаю, що я роблю, і відповідаю за свої вчинки, слова та дії.

— Ви бачите себе в політиці у майбутньому?

–– Я про це думав дуже багато, але, мабуть, найближчі років 20 я не буду саме політиком.

— Аж 20 років?

–– Так. Я хочу спершу набратися досвіду, розвинутися як особистість, а вже потім колись спробувати себе в політиці. А поки планую працювати в суміжних сферах.

— Паралельно з навчанням на політолога ви почали займатися фермерством. Як це взагалі поєднується? Чому такий вибір?

–– Фермерство — це справа, якою я займаюся з дитинства. Мій батько — агроном і фермер, всього мене навчив. Коли я обирав куди вступати, то навіть розглядав агрономію. Для мене фермерство — це спосіб відпочити морально. Коли я працюю фізично, мій розум відпочиває. Це дуже важливий баланс: працюєш розумово — відпочиваєш фізично, і навпаки.

Тарас із батьком Фото: Сімейний архів

— Тобто рішення стати фермером не було пов’язане з війною, а стало логічним продовженням сімейної справи?

–– Так, я почав серйозно цим займатися ще у 2020 році, коли закінчив школу. Мені тоді було 17 років. Я висадив свій перший садок, почав сам проводити експерименти та досліди. Цьому процесу вже скоро шість років. Для мене це більше ніж робота — це досвід, хобі та заняття для душі.

— Чому саме фундук? Це ж не класичні для нас яблука, груші чи смородина.

–– Для мене фундук — це передусім незалежність у часі. Була проблема: малина чи смородина дуже швидко псуються, для них одразу потрібна серйозна інфраструктура. А фундук може спокійно зберігатися на горищі хоч цілий рік. Також мене надихнули батьки, які підштовхнули розпочати щось своє.

У саду Фото: Сімейний архів

— Розкажіть про свій сад. Який він зараз?

–– Я вже зібрав свій п’ятий врожай і зараз використовую його для створення власної продукції. Мій сад — це місце, де я відчуваю себе господарем. Це одне з моїх головних досягнень: я зміг виростити цей горіховий сад фактично з нуля. Зараз у мене 62 дерева.

— Ви самі за ними доглядаєте чи залучаєте допомогу?

–– Майже все роблю сам або з сім’єю. Батьки допомагають, а бабуся з дідусем більше спостерігають та дають настанови. Найважче — це збір врожаю. Наприклад, у вересні 25-го року я два тижні збирав горіхи день у день, фактично без відпочинку. Тоді навіть друзів кликав на допомогу, вони люб’язно погодилися. Вийшла така крута спільна робота.

Сад Тараса Гріха Фото: Сімейний архів Тараса Гріха

— Чи допомогли вам знання з політології у цій, здавалося б, суто аграрній справі?

–– Я не готувався до такого поєднання, але знання знадобилися, коли я запустив власний бренд. Використав те, що чув на парах і читав у книжках. Політологія допомагає краще розуміти, чого хоче людина і як спонукати її обрати саме твій продукт серед конкурентів.

Якщо агрономія не передбачає зв'язків з громадськістю, то політологія якраз на цьому зав'язана. Ти маєш знати психологічні важелі: як зробити так, щоб людина сама захотіла твій продукт, щоб вона побачила твій бренд і запам'ятала його. Коли ти просто займаєшся горіхами — це одне, але коли тобі потрібно їх рекламувати та продавати — політологічна база дуже виручає.

— Чи бачите ви своє майбутнє у Городку?

–– Я дуже люблю Городок, це моє рідне місто. Після закінчення університету я фактично одразу переїхав сюди. Я безмежно пишаюся тим, що я городоччанин. Для мене це саме те місце, де я хочу розвиватися на початку свого шляху. Можливо, колись у майбутньому я переїду до більшого міста, проте зараз Городок — це моє велике кохання. Я тут виріс, і ці вулички для мене — не просто місце для прогулянок, це місце, де живе моя душа.

— А коли ви щойно вступили до університету, не було бажання виїхати назовсім? Не хотілося залишитися у Львові після шести років навчання?

–– Знаєте, за всі шість років життя у Львові не було жодного дня, коли б я не хотів повернутися додому. Городок завжди був у мене в серці. Через навчання я залишався у Львові місяцями, приїжджаючи лише раз на місяць на вихідні, але зараз я знову тут живу і безмежно цим задоволений. Місто відкривається для мене наново.

Тарас у Львові Фото: Сімейний архів

— Ви — активний представник молоді. Якою ви бачите роль вашого покоління у розвитку та економічному підйомі невеликих громад?

–– Якщо дивитися на це зараз, то в нас підросло покоління, яке ще навіть жодного разу не голосувало. Коли прийде час виборів, ми побачимо, наскільки молодь активна. Я вже зараз бачу, що молоді люди готові не лише голосувати, а й самі йти в політику та брати активну участь у житті громади.

Щодо економіки — багато молодих людей готові розпочинати власний бізнес. Вони зараз готуються, чекають на більш сприятливий час. Я бачу це і по собі, і по своїх знайомих. І Городок — це чудове місце для старту. Тут можна запустити багато стартапів, які згодом мають потенціал вирости у щось масштабне.

— Про що ви мрієте особисто і яким бачите наш рідний Городок після перемоги?

–– Я бачу, що Городок має величезний потенціал. Дуже хочу застати той час, коли люди почнуть масово повертатися з-за кордону до рідного міста. Мрію побачити Городок у розквіті — і в економічному, і в політичному плані. Хочу, щоб ми всі нарешті на повну силу відчули, наскільки прекрасним є наше місто.

— Що б ви хотіли сказати молодим людям, які зараз перебувають на роздоріжжі, відчувають невизначеність чи страх перед вибором?

–– Це складний етап, і його просто потрібно пройти. Будуть і розчарування, і нові відкриття. У молодому віці життя — це велика кількість закритих дверей. Коли ти поступово їх відчиняєш, то починаєш бачити світ ширше. Раніше твій кругозір міг бути вузьким, але з дорослішанням, із новими знайомствами ти розумієш: не можна зациклюватися на чомусь одному. Потрібно жити, вчитися і завжди відкривати для себе щось нове.

— Що дає вам сили не зупинятися і рухатися вперед саме тут, в Україні?

–– Знаєте, я побачив контраст. Я побачив, наскільки Україна відрізняється від Чехії, Австрії чи Угорщини. Для мене стало приємним здивуванням усвідомлення, що Україна в багатьох аспектах набагато краща. І люди в нас інші — я бачу, наскільки українці сильніші та загартованіші. Саме це дає віру в те, що ми на правильному шляху.

Хмельницькі