Кавалер "Золотого Хреста" Віктор Оніщук повернувся до Славути на щиті

01 квітня 2026 р. 16:45

01 квітня 2026 р. 16:45

Сьогодні у Славутській громаді провести в останню путь земляка, Захисника України, Героя - Оніщука Віктора Миколайовича.

Віктор Миколайович народився 16 серпня 1975 року у місті Славута. Тут минули його дитинство і юність - світлі, щирі, справжні. У період із 1982 по 1992 рік він навчався у Славутській загальноосвітній школі №3. Його пам’ятають як тихого, доброго, щирого хлопця - такого, який не шукав гучних слів, але завжди мав добре серце.

Після школи він обрав простий, чесний життєвий шлях. У 1993 році закінчив Полонську автошколу, а згодом, у 1997 році, - Хмельницький навчальний центр житлово-комунального господарства, де здобув професію оператора котельні.

Усе його життя було нерозривно пов’язане з рідним містом. З 1997 року він працював оператором котельні Славутської тепломережі. Це була щоденна, непомітна, але надзвичайно важлива праця. Він був людиною, на яку можна було покластися.

Відповідальний, працьовитий, чесний… Саме таким його знали колеги, друзі, всі, хто мав честь бути поруч із ним.

Але прийшов час, коли кожен мав зробити свій вибір.

І Віктор зробив його без вагань.

8 грудня 2023 року його мобілізували до лав Збройних Сил України. Він залишив мирне життя - і став воїном. Став на захист рідної землі, своїх батьків, своєї родини, кожного з нас. Служив у другому штурмовому відділенні 3-го штурмового батальйону 92-ї окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка на посаді стрілець-снайпер. Там, де найважче. Там, де небезпека щодня. Там, де справжня мужність.

Він ніс службу гідно. Без зайвих слів. Як справжній українець. Як справжній Герой.

Молодший сержант Оніщук Віктор Миколайович… Це ім’я - тепер назавжди серед тих, хто тримає небо над Україною.

З 14 грудня 2024 року він вважався зниклим безвісти… І цей час був нестерпним для рідних. Вони надіялися, вірили, молилися… Але, на жаль, того ж дня, поблизу населеного пункту Камишевка Суджанського району Курської області, Віктор загинув. Загинув, мужньо виконавши свій обов’язок, віддавши найдорожче - своє життя - за Україну.

За свою відвагу він був нагороджений відзнакою «Золотий Хрест», яку вручив генерал-полковник Олександр Сирський. Але жодна нагорода не виміряє його подвигу. Бо найвища ціна - це життя.

У пам’яті рідних Віктор назавжди залишиться не військовим званням, а людиною…

Добрим, щирим, відкритим. Тим, хто завжди усміхався. Тим, хто вмів підтримати словом і ділом. Тим, хто любив життя у його простих радощах.

Він любив риболовлю, любив тихі ранки біля води, любив ходити по гриби, грати у волейбол, рух, кататися на велосипеді. Любив життя, яке безжально обірвала війна…

Міський голова, виконавчий комітет, депутати Славутської міської ради та вся Славутська громада висловлюють щирі співчуття рідним та близьким Героя.

Нехай світла пам’ять про Віктора Миколайовича живе не лише у словах, а у наших серцях, у наших вчинках, у нашій єдності.

Вічна слава і шана Воїну - Віктору Оніщуку.

Слава Україні! Героям Слава!

Пресслужба Славутського МВК

Фотогалерея

• Коментарі
• Увійти

  • Цей сайт
  • Google
• Зареєструватися

• Цей сайт
• Google

Будьте першим, хто залишить коментар.

Хмельницькі