Городоччина попрощалася із 39-річним захисником Дмитром Мнюхом

03 квітня 2026 р. 19:01

03 квітня 2026 р. 19:01

Остання дорога Героя

Третього квітня Городоцька громада провела в останню путь свого земляка Дмитра Мнюха. 39-річний воїн загинув 26 березня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Печеніги на Харківщині.

Останнє прощання біля рідного порогу

Церемонія прощання розпочалася на подвір’ї батьківського дому, де зібралися найрідніші: мама, сестра, сусіди та друзі дитинства. Для тих, хто знав Дмитра змалечку, він назавжди залишиться людиною з надзвичайно м’яким та лагідним характером.

— Ми з дитинства дружили і по сусідству жили. Він був настільки спокійним, що про нього неможливо сказати жодного поганого слова, — поділився спогадами друг дитинства Дмитро Мединський.

Дорогами дитинства: живий коридор пам'яті

Після заупокійної молитви біля дому траурний кортеж рушив дорогами, якими Дмитро ходив із самого малечку. Вулицею Станційною та центральними автошляхами міста вишикувалися сотні городоччан. Люди зустрічали свого захисника навколішках, віддаючи останню шану земляку.

Юне покоління в почесній варті

Особливо багатолюдно було біля навчальних закладів міста. На знак поваги до подвигу воїна «живий коридор» утворили вчителі та учні Городоцького ліцею №2. Далі — Городоцького ліцею №3. Поруч із ними в почесній варті стояли вихованці Городоцького ліцею №4 — кадети у військовій формі символізували нерозривний зв’язок між поколіннями захисників.

Шкільні друзі: пам'ять крізь роки

Серед тих, хто прийшов попрощатися, було чимало однокласників Дмитра. Попри те, що після закінчення школи минуло понад двадцять років, а сам Дмитро тривалий час жив і працював у Дунаївцях, шкільна дружба залишила глибокий слід у серцях його друзів.

— Діма запам’ятався дуже хорошою людиною. Я не пам'ятаю, щоб він комусь криве слово сказав. Він завжди був дружелюбним і веселим, — розповіла Юлія Загородня.

— Він був гарним однокласником, ніколи нікому не відмовляв у допомозі. Дуже шкода маму, яка так рано втратила сина. Він навіть не встиг створити власну сім’ю, — додає Павлина Рубанік.

Під склепінням храму

Поминальне богослужіння відбулося у храмі Святої Людмили княгині Чеської. Там зібралися всі, хто хотів помолитися за упокій душі воїна.

У ці скорботні хвилини найтеплішими словами Дмитра згадували його наставники. Класна керівниця Леся Костур, яка вже перебуває на пенсії, прийшла провести свого учня разом із колегами Городоцького ліцею №2.

Леся Костур Фото: Городок.City Автор: Віра Лапа

— Сьогодні ми проводжаємо нашого Дімку, як ми його називали у школі. Це був життєрадісний юнак, завжди усміхнений. Він нікому не відмовляв у допомозі — ні товаришам, ні вчителям. Ми дякуємо йому за те, що він нас охороняв і дарував надію на перемогу. Світла пам’ять тобі, Дмитрику, — наголосила Леся Василівна.

Після завершення служби Дмитра Мнюха з усіма військовими почестями поховали на Алеї Слави у Городку. У Героя залишилися мама Зінаїда, сестра Ольга та бабуся.

Хмельницькі