Від текстилю до лози: як великодній «кошик» еволюціонував від хусток до плетінки

05 квітня 2026 р. 08:21

05 квітня 2026 р. 08:21

Великодні традиції

Зараз Великдень неможливо уявити без кошика. Але так було не завжди. До середини ХХ століття паски святили в хустках, бесагах, дерев'яних пасківниках, берестяних коробках і навіть у видовбаних з дерева ночвах. Разом із проєктом «Витоки» від Zagoriy Foundation розповідаємо, як змінювалася традиція і що українці використовували для освячення великодніх страв.

До середини ХХ століття: текстиль і дерево

До середини ХХ ст. паски святили переважно в текстильних домотканих виробах: скатерки, хустки, тайстри, бесаги.

На Чернігівщині існували спеціальні домоткані лляні хустки, переткані червоними нитками, які в народі називалися хлібними.

Великодня Утреня. 1891 р. Фрагмент. Автор: Микола Пимоненко

Регіональні особливості

На Гуцульщині використовували пасківники або дорінники – резервуари циліндричної форми з дерев'яних клепок, декоровані геометричним різьбленням.

На Бойківщині вони називалися світильниками.

Ілюстрація Дарії Павлюк (на основі фото пасківника із с. Отинія Коломийського р-ну Квано-франківської обл., поч. ХХ ст. НЦНК «Музей Івана Гончара»).

Ось як описує процес підготовки до освячення продуктів Володимир Шухевич у дослідженні «Гуцульщина» (IV частина):

«У Великодню суботу вечером, заки звариться «скором», ґаздиня приготовляється до «посвийщіння»: вона бере «паскевник-дорінник» – це для цієї цілі споряджена дерев'яна посудина, яку зберігають із року на рік, кладе на її спід «дору» – покраяні куски паски, хліба, худоб'ячої паски, сиру, ковбаси і по куснику всього, що вона приготувала на свята.

Поверх цього кладе вона букату сиру, ракву з маслом, солонину, облуплені яйця, поміж ними одно сире, яке посвячене і помагає проти «зґаґи», – писанки, пляшку з водою, у якій варились яйця (оця вода має помагати «на очі»); відтак викопує в городі хрін із «косицев» – листям, часник і вкладає їх збоку в пасківник; вверх цього всього кладе топку соли. У цей спосіб уложений пасківник впихає в одно вухо бесаг, а в друге кладе цю паску, що першою пішла в піч, перепічки, свічки, кусні солонини і т. п.»

Жінка з бисагами, Коломия, 1890 р. Фото: Ю. Дуткевича

На Гуцульщині масло або бринзу клали в рахву – круглу дерев'яну шкатулку з кришкою, яка часто оздоблювалася різьбленням та інкрустацією.

Ілюстрація Дарії Павлюк (на основі фото рахви з колекції НЦНК «Музей Івана Гончара»)

Для північної смуги України, переважно Полісся та Волині, характерними були коробки, плетені з бересту.

Для Полтавщини характерними були глиняні пасківники.

Широко використовували видовбані з дерева ночви – коритця прямокутної або човноподібної форми, часто – із завуженими кінцями-ручками. У них купали дітей, прали білизну, підсівали борошно, учиняли тісто, сікли овочі та зелень, віяли зерно та крупи – і в них же клали великодні страви.

Друга половина ХХ століття: поява плетених кошиків

Вже з другої половини XX ст. для освячення продуктів починають використовувати плетені кошики – вироби, різні за формою та розміром, виплетені із лози, стебел рогози, дранки. Накривають все те вишитими рушниками чи серветками.

Основними мотивами на цих серветках є зображення великодніх яєць (писанок та крашанок), вербових гілочок, церков, хрестів. Досить часто композиція обрамлюється літеральним орнаментом «Христос Воскрес!».

Для серветок II половини XX ст. характерною була вишивка хрестиком, рідше – гладдю. На початку XXI ст. широкої популярності набула оздоба бісером.

Еволюція великоднього «кошика» демонструє, як традиція адаптується до нових умов, зберігаючи при цьому свою суть. Від хлібних хусток до плетених кошиків – змінювалася форма, але незмінним залишалося прагнення українців гідно підготуватися до найсвятішого дня року.

Паска у ночвах. Автор: Маргарити Якименко

Хмельницькі