Нова філософія Городоцької лікарні: як у громаді впроваджують сучасні стандарти ментальної допомоги

08 квітня 2026 р. 19:41

08 квітня 2026 р. 19:41

Право на відновлення

Чи знали ви, що безсоння, тремтіння рук або незрозумілий біль у грудях при ідеальних аналізах можуть бути «криком» вашої психіки про допомогу? Сьогодні ментальне здоров’я стає таким самим пріоритетом, як і фізичне. Команда Городоцької міської лікарні нещодавно повернулася зі столиці, де разом із директором закладу Олександром Кушніром вивчала сучасні стандарти допомоги, які вже впроваджуються у нашій громаді.

Про те, чому візит до психолога не має бути «табу», як працює безкоштовна мобільна команда та чому самолікування антидепресантами — це небезпечна ілюзія, в ефірі «Городоцького радіо» розповіла завідувачка Центру ментального здоров’я Ольга Гончар.

Нова філософія лікарні

— Пані Олю, ви нещодавно повернулася з інтенсивного п’ятиденного навчання у Києві. Розкажіть, будь ласка, що це був за курс і які ідеї плануєте впровадити у Городку вже найближчим часом?

— Захід організовано Міністерством охорони здоров'я України спільно з Представництвом Всесвітньої організації охорони здоров'я в України та міжнародними партнерами у межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я. Впродовж пʼяти днів фахівці нас вчили розбудовувати спеціалізовані послуги з психічного здоров'я безпосередньо на рівні громади. Головна ідея, яку ми привезли, це те, що людині не потрібно їхати кудись далеко, щоб отримати допомогу. Все має бути поруч — там, де людина живе, працює і почувається у безпеці. Це і є сучасна європейська модель: не «закрита лікарня десь на околиці», а підтримка всередині громади.

Під час навчання ми детально розбирали, як працюють мобільні команди, що виїжджають до пацієнтів додому, як залучати соціальні служби та як будувати чіткі «маршрути» для пацієнтів. Важливо, щоб людина знала, куди звернутися, і не блукала між кабінетами.

— До навчання долучилося і керівництво закладу. Яку роль відіграє участь очільника лікарні — і чи впливає це на результат?

— Це було стратегічне рішення нашого директора Олександра Кушніра. Тому що зміни, які ми впроваджуємо, стосуються не лише окремих психологів, а всієї системи лікарні. Саме тому він особисто взяв участь у навчанні, бо розуміє: сучасна медицина — це не лише стіни чи обладнання, це передусім людина та її стан. Тепер адміністрація лікарні знає всі нюанси «зсередини», що дозволяє нам налаштувати роботу всього закладу так, аби вчасно помітити ментальну проблему у пацієнта, не чекаючи загострення.

Команда Городоцької лікарні Фото: facebook.com

— Яку саме модель надання допомоги ви зараз розвиваєте у Городоцькій громаді? Чим вона відрізняється від того, до чого ми звикли раніше?

— Раніше психіатрія часто асоціювалася з ізоляцією та примусом: людину могли відправити в заклад навіть без її згоди, що принижувало гідність і лише погіршувало стан. Зараз ми працюємо інакше. Наша мета — не просто «загасити» симптоми таблетками, а повернути людину до активного життя. Це модель Recovery (відновлення).

Ми робимо все, щоб пацієнт або взагалі не потрапляв до стаціонару, або перебував там якомога менше, залишаючись частиною суспільства. Діагноз не має бути вироком чи ярликом.

— На початку нашої розмови ви згадували про мобільні команди. Поясніть, як це працює на практиці? Хто може розраховувати на такий візит?

— При нашому Центр ментального здоровʼя працює мобільна команда, до складу якої входять психіатр, психолог і медичний брат. За потреби також залучаємо соціального працівника. Разом ми виїжджаємо до людей, які не можуть дістатися до лікарні самотужки — через обмежену мобільність, фінансові труднощі або важкий психологічний стан.

Зустріч відбувається там, де комфортно людині: вдома, у парку чи навіть у кав’ярні — пацієнт обирає сам. Направлення зазвичай дає сімейний лікар. Зараз ми здійснюємо виїзди чотири рази на місяць. Наші фахівці контролюють стан пацієнта, стежать за прийомом ліків та паралельно ведуть психологічну корекцію.

— Пані Ольго, ви кажете, що інколи долучаєте до команди соціальних працівників. Чому це важливо?

— Тому що допомога має бути комплексною. Якщо людина в депресії, а в неї вдома немає опалення або немає що їсти — жодна терапія не спрацює. Неможливо відновити психіку, коли не закриті базові потреби.

Тому ми тісно працюємо з благодійними фондами, соціальними службами та Центром життєстійкості. Якщо ми бачимо, що людині потрібна соціальна допомога — ми перенаправляємо її. І навпаки: якщо соціальні працівники бачать, що клієнту потрібен психіатр — вони радять нас. Спочатку громада працює на людину, а потім відновлена людина повертається до праці та приносить користь громаді.

— Багато хто боїться йти до фахівця, бо вірить: «якщо звернуся — поставлять на облік, і це зіпсує мені життя». Як ви долаєте цей стереотип?

— Це головний стереотип, і я наголошую: ми не ставимо «на облік» у старому розумінні цього слова. Ми не тавруємо і не примушуємо. Ми допомагаємо.

Часто пацієнти приходять до нас, обійшовши вже всіх лікарів: серце тисне, руки трясуться, безсоння мучить роками, а УЗД та аналізи показують — ви здорові. Це і є сигнали психіки. Людина може роками «домовлятися» сама з собою, що не спати до третьої ранку — це нормально. Але психіка так не працює. Чим раніше ви звернетеся, тим легшим буде шлях до норми.

Ольга Гончар Фото: facebook.com

— До речі, про лікування. Чи часто мешканці громади вдаються до самопризначення антидепресантів?

— Так. І, на жаль, це величезна помилка. Самолікування лише маскує проблему, заганяючи її глибше. Буває, людина п’є таблетки 10–12 років, але щойно робить перерву — стан повертається. Чому? Бо жодного разу не була пропрацьована причина. Таблетка лише «заклеює пластиром» рану, а лікувати її треба фахово. Наша мета — знайти корінь проблеми, а не просто виписати рецепт.

— Хто сьогодні найчастіше звертається до вас по допомогу і чи є серед таких людей наші захисники?

— Зараз цивільних і військових у нас приблизно порівну. Спочатку ветерани ставилися до нас скептично, але тепер приходять частіше. Коли вони бачать реальний результат — як було «до» і як стало «після» — це стає найкращою мотивацією.

Єдине обмеження на сьогодні: ми поки не обслуговуємо дітей, оскільки для цього потрібен дитячий психіатр, якого ми поки в команді не маємо.

— Що б ви порадили тим, хто вже мав невдалий досвід із психологом і тепер боїться пробувати знову?

— Не переносьте один негативний досвід на всіх фахівців. Психотерапія — це дуже особистий процес. У кожного лікаря свій підхід. Шукайте «свого» спеціаліста, з яким вам буде просто комфортно розмовляти. Головне — не залишатися зі своїм болем наодинці.

— Чи можна бути впевненим, що розмова з лікарем залишиться таємницею для сусідів чи колег?

— Конфіденційність — наш пріоритет. Усе, що обговорюється в кабінеті чи під час виїзду, залишається суворо між нами. Тому не чекайте моменту, коли сили закінчаться. Звертайтеся вчасно — ми поруч і ми готові допомогти.

– Дякуємо вам, пані Ольго, за те, що вдосконалюєте послуги у нашому Центрі та робите їх ближчими до людей.

Розмовляла Маріанна Шкаврон

Хмельницькі