У Шепетівці провели в останню земну дорогу зв’язківця Віктора Каширіна

23 квітня 2026 р. 15:36

23 квітня 2026 р. 15:36

23 квітня у Шепетівці проводжали в останню земну дорогу солдата Віктора Каширіна, серце якого зупинилося 12 квітня 2026 року в лікарні на Дніпропетровщині. Він до останнього подиху залишався вірним присязі, виконуючи обов’язки оператора-радіотелефоніста взводу зв’язку танкового батальйону.

Віктор Каширін народився 13 січня 1989 року в Шепетівці у сім’ї Сергія Анатолійовича та Наталії Вікторівни. Навчався у школи – гімназії (нині ліцей №2) та ЗОШ №3 (гімназії №3). З дитинства був активним, захоплювався футболом та любив залізницю, де працював батько. Проте, через любов до тварин, після 9 класу вирішив пов’язати своє життя із сільським господарством, переїхавши в село для роботи у тваринницькій сфері.

Ще під час навчання Віктор створив першу сім’ю та переїхав у село Рябіївка Волочиського району, де у нього народилися доньки Вікторія та Анастасія. Згодом, після розлучення, він повернувся до Шепетівки, працював експедитором і зустрів другу дружину — Інну. Їхній союз став оазою любові: Віктор прийняв доньку дружини як рідну, а її родина щиро полюбила його за доброту та турботливість. Він був щирою сімейною людиною — обожнював шістьох племінників, допомагав сусідам та цінував кожну хвилину, проведену з близькими. Віктор залишився в пам’яті близьких та знайомих як людина з великим серцем та товариської вдачі.

З початком повномасштабного вторгнення, коли чоловік сестри став до лав ЗСУ, Віктор взяв на себе турботу про всю родину. 11 червня 2024 року він і сам отримав повістку і, попри хронічне захворювання, пішов захищати Батьківщину. У складі 155-ї окремої механізованої бригади імені Анни Київської Віктор здобув кваліфікацію спеціаліста зв’язку, після чого розпочав свій бойовий шлях на Східному напрямку.

Під час служби воїна високо оцінювало керівництво – з нагоди Дня військової частини 23 травня 2025 року солдата Віктора Каширіна за самовіддану службу, стійкість, мужність та щоденну працю задля безпеки й оборони нашої держави було відзначено почесною грамотою командира частини.

Остання зустріч із рідними відбулася у лютому 2026 року. Віктор приїхав із подарунками для дружини, проводив час із мамою, дітьми та радів новонародженому онуку Марку. Він із гордістю розповідав про свою службову «ластівку» — автівку, яку оберігав і в якій возив дитячі малюнки як обереги. Подружжя мріяло про власне авто та спільний відпочинок у Карпатах і на морі.

Проте після відпустки стан Віктора різко погіршився через загострення цукрового діабету. Він потрапив до реанімації у Дніпрі, де лікарям вдалося вивести його з коми. Попри важкий криз, після стабілізації стану воїн знайшов у собі сили повернутися до виконання бойових обов’язків.

12 квітня, у вечір Великодня, відбулася остання розмова Віктора з дружиною. Він поспішав, обіцяючи перетелефонувати пізніше. Проте вже вранці родині повідомили трагічну звістку: серце солдата Віктора Каширіна зупинилося. Оператор-радіотелефоніст танкового батальйону помер 12 квітня в лікарні селища Петропавлівка Синельниківського району Дніпропетровської області, до останнього залишаючись вірним обов’язку захисника.

Ця трагічна звістка обірвала чотири роки щасливого сімейного життя, залишивши глибоку пустку в серцях близьких. У світле свято Великодня світ втратив турботливого сина, чоловіка, батька та дідуся. Без захисника залишилася згорьована родина: мама, дружина, сестра, доньки, маленький онук та брат, який також став до лав ЗСУ у квітні 2026 року.

Віктор Каширін без вагань обрав шлях воїна, дбаючи не про себе, а про майбутнє рідної землі. Його життя та служіння стали символом незламності й щирої любові до України.

Шепетівська міська рада

Відео

Фотогалерея

• Коментарі
• Увійти

  • Цей сайт
  • Google
• Зареєструватися

• Цей сайт
• Google

Будьте першим, хто залишить коментар.

Хмельницькі