Маловідома сторінка історії Хмельниччини: як у другій половині XIX століття з карти Поділля зникли 17 сіл

20 червня 2026 р. 10:05

20 червня 2026 р. 10:05

У середині XIX століття на Поділлі відбулася масштабна адміністративна кампанія, наслідком якої стало зникнення з карти регіону щонайменше 17 сіл. Причиною стали військові поселення — особлива система організації життя, запроваджена в Російській імперії для поєднання військової служби із сільським господарством.

Ідея військових поселень належала імператору Олександру І. Перші такі формування почали створюватися з 1810 року. Їхнім завданням було скорочення витрат на утримання армії та забезпечення військового відомства додатковими людськими ресурсами.

До військових поселень входили сімейні солдати, які відслужили щонайменше шість років, а також місцеві селяни віком від 18 до 45 років. Всі вони отримували статус селян-господарів. Їхні діти автоматично зараховувалися до кантоністів і після досягнення повноліття переходили до військової служби.

Попри звільнення від податків і повинностей, життя військових поселенців було жорстко регламентоване. Вони носили військову форму, працювали та служили за суворим графіком, а навіть особисте життя — укладання шлюбу чи народження дітей — контролювалося державними інструкціями.

Земельні наділи селян становили: у піхоті – 6,5 десятин ріллі, у кавалерії – від 36 до 52 десятин. Життя військових поселенців та їх родин строго регламентувалося. Вони зобов’язані були носити видану військову форму, жити та працювати за затвердженим розпорядком. Згідно інструкції служба та сільськогосподарські роботи тривали 13 годин на добу: з 4.30 до 11.00 та з 13.30 до 20.00. У вільний час дозволялося займатися власним господарством та родиною.

Конфіскація маєтків Чарторийського

На Поділлі військові поселення з’явилися після придушення Польського повстання 1830–1831 років. Одним із його керівників був князь Адам Єжи Чарторийський — відомий політичний діяч, колишній наближений російського імператора Олександра І.

Після поразки повстання Чарторийський емігрував до Франції, а всі його маєтки були конфісковані російською владою. У квітні 1836 року Меджибізький та Гранівський маєтки перейшли у розпорядження Військового міністерства Російської імперії.

Особливо цінним був Меджибізький маєток, до якого входили десятки сіл, великі земельні угіддя, ліси, промислові об’єкти та господарства. Загалом у володіння військового відомства перейшли близько 86 тисяч селян та майже 300 тисяч десятин землі.

Масові переселення та ліквідація сіл

У 1840 році російська влада ухвалила спеціальне положення про організацію військових поселень у Київській та Подільській губерніях. Документ передбачав чітку чисельність населення в кожному окрузі.

Оскільки кількість мешканців у конфіскованих селах значно перевищувала встановлені норми, розпочалося масштабне переселення населення. Частину селян переводили до інших округів, а тисячі родин відправляли до Херсонської губернії . Загалом переселення торкнулося близько 14 тисяч чоловіків разом із сім’ями.

Найбільших змін зазнав колишній Меджибізький маєток. Тут не лише кількість населення, а й число населених пунктів не відповідало новим вимогам. У результаті частину невеликих сіл вирішили ліквідувати.

Так у 1840–1841 роках з карти Поділля зникли 17 населених пунктів : Довжок, Любомирка, Чарторийка, Журавлинці, Завойки, Дашківці, Калинівка, Бозулинці, Головачівка, Вацева, Золотаренки, Банашки, Підлісці, Юначинці, Грабівці, Михунки-Польові та Пронилів.

Сьогодні про існування більшості з них нагадують лише архівні документи та старі карти.

Як перебудовували села

Показовою є історія села Голосків. До створення військового поселення воно традиційно розташовувалося у вигині Південного Бугу з характерною для подільських сіл хаотичною забудовою.

Однак військове керівництво вимагало суворого планування. Старе село фактично перенесли на рівнинну місцевість і забудували за типовим проєктом. Вулиці стали прямими, а житлові будинки — однаковими за формою та розмірами.

Поруч розташовані невеликі села, зокрема Чарторийка, Дашківці, Журавлинці та Завойки, були ліквідовані. Частину їхніх мешканців переселили до нового Голоскова та інших сіл, а решту відправили до Херсонської губернії.

Навіть після переселення влада продовжувала скорочувати кількість населення. Лише з Голоскова у 1843 році до південних губерній виселили 65 родин, а через рік — ще 20.

Кінець епохи військових поселень

На початку 1840-х років на території Поділля розмістилися кавалерійські частини, артилерійські бригади та військові штаби. Центром одного з округів став Меджибіж.

Втім, система військових поселень виявилася неефективною та викликала численні нарікання. Уже в 1857 році імператор Микола І ухвалив рішення про її ліквідацію. До 1859 року всі поселення були передані у відомство державних маєтностей, а військових поселенців перевели до категорії державних селян.

Однак наслідки експерименту залишилися назавжди. Тисячі людей були переселені за сотні кілометрів від рідних домівок, а 17 подільських сіл безслідно зникли з карти регіону, ставши однією з маловідомих сторінок історії Поділля.

За матеріалами публікацій історика та краєзнавця Сергія Єсюніна.

Модератор

Хмельницькі