Віддав Україні 28 років служби і власне життя: пам'яті Руслана Шматлая

03 липня 2026 р. 07:29

03 липня 2026 р. 07:29

Старший сержант Руслан Шматлай присвятив військовій службі 28 років свого життя, залишаючись вірним присязі та Україні до останнього подиху. Два роки тому він загинув під час виконання бойового завдання на Харківщині, захищаючи українську землю.

3 липня виповнюється два роки з дня загибелі старшого сержанта Руслана Олеговича Шматлая — військовослужбовця зі Старокостянтинова, який усе своє доросле життя присвятив служінню Батьківщині.

Руслан Шматлай народився 4 листопада 1972 року у Старокостянтинові. З 1979 року навчався у Старокостянтинівській загальноосвітній школі №8 з поглибленим вивченням англійської мови, яку у 1989 році закінчив зі срібною медаллю.

Після школи вступив до Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича, де здобув фах викладача англійської мови.

У 1995 році був призваний на військову службу до військової частини А0598. За роки служби неодноразово відзначався грамотами та нагородами за сумлінне виконання службових обов'язків, зразкову військову дисципліну та високі показники бойової підготовки.

У 2019 році Руслан Шматлай брав участь в Антитерористичній операції та операції Об'єднаних сил на сході України. За мужність і відданість військовому обов'язку був нагороджений відзнаками «Козацький Хрест» ІІІ ступеня, «За особисту мужність і героїзм», а також мав статуси «Ветеран війни» і «Ветеран служби».

У 2024 році старшого сержанта перевели до військової частини А4667 на Харківський напрямок, де він обіймав посаду старшого водія-машиніста заправної машини автомобільного відділення підвозу пального та мастильних матеріалів роти матеріального забезпечення батальйону матеріального забезпечення.

Разом зі своїм підрозділом він виконував бойові завдання із відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації проти України.

3 липня 2024 року під час виконання бойового завдання з фортифікаційного обладнання другого рубежу оборони поблизу населеного пункту Тернова Харківського району старший сержант Руслан Шматлай потрапив під мінометний обстріл противника. Внаслідок множинних поранень, отриманих від вибухів та уламків, він загинув. Його смерть безпосередньо пов'язана із захистом України під час виконання обов'язків військової служби.

Загибель Руслана стала непоправною втратою для його родини, побратимів і всіх, хто його знав. Свій біль мама Героя вилила у рядках, присвячених синові.

Пам’ятаю тебе, сину…

Кожний день про тебе пам’ятаю,
Гіркі сльози від болю течуть.
На колінах у Бога питаю:
«Чому в небо найкращих беруть?..»

Знаю, сину, мене чуєш з неба,
Повернутись — дороги немає.
Я думками лише про тебе
Прокидаюсь і засинаю.

Я живим тебе дуже любила,
Ще сильніше люблю тепер.
Хоч щодня твою бачу могилу,
Але в серці моїм не помер.

Військова справа була для Руслана не просто професією. Протягом 28 років він залишався відданим своїй присязі, був досвідченим фахівцем, надійним колегою і вірним другом. Рідні згадують його як людину, яка завжди була готова допомогти, підтримати, вислухати й знайти правильне рішення. Його доброту, людяність і щирість цінували всі, хто його знав.

Понад усе Руслан любив свою родину. Для близьких він назавжди залишиться люблячим сином, братом, чоловіком і людиною з великим серцем, відкритим для кожного.

Через два роки після загибелі сина біль матері не став меншим. У її поетичних рядках — любов, смуток і пам'ять, яка житиме вічно.

Душа болить…

Не прийде син, не привітає.
Тільки у сон мій прилетить,
Білим Ангелом повернеться із Раю.

Скаже:
— Матусю, я тебе вітаю,
Букет тюльпанів подарує,
Як колись…

Відкрию очі — нічого немає.
Заплачу гірко:
— Русік, повернись!

Світла пам'ять про Руслана Шматлая назавжди житиме у серцях рідних, побратимів, друзів і всіх, хто мав честь його знати.

Господи, ти забрав сина з війни до раю.

Прошу, Господи, зціли його рани на тілі.

Дай, Господи, краще життя в Царстві Небесному.

Гори, свічко пам’яті.

Вічна пам'ять і слава Герою.

Хмельницькі