36 діб на позиції після важкого поранення: історія старшого солдата Олександра Лалачука

17 серпня 2026 р. 11:56

17 серпня 2026 р. 11:56

У кожної війни є свій звук. Є гуркіт авіації, тривожна тиша перед бойовим завданням, короткі команди, важке мовчання після втрат. Але є й інший звук — бажання витримати і перемогти. Та іноді сила духу допомагає людині витримати ще один день, зробити ще один крок, підняти голову і згадати, заради чого триває боротьба.

Історія старшого солдата 7-ї бригади тактичної авіації імені Петра Франка Олександра Лалачука — це приклад героїзму, відданості та принципової відмови відступати перед обличчям смертельної загрози.

Військовий шлях Олександра розпочався у травні 2023 року, коли він був призваний за мобілізацією на посаду кулеметника взводу охорони батальйону охорони нашої бригади. Згодом він увійшов до складу мобільних вогневих груп. Олександр щоночі відбивав повітряні атаки ворожих дронів та ракет.

Проте влітку 2024 року його бойовий шлях повернув на найгарячіший напрямок фронту. 27 липня разом із побратимами своєї роти Олександр був направлений до Зведена стрілецька бригада Повітряних Сил Збройних Сил України для захисту східних кордонів нашої держави, де з гідністю продовжив службу.

У вересні 2024 року старший солдат Лалачук разом із двома побратимами зайняв позицію у місті Вовчанську. Цей опорний пункт мав стратегічне значення для стримування ворожого наступу на цьому напрямку.

ПОРАНЕННЯ ТА 36 ДІБ НАДЛЮДСЬКОЇ ОБОРОНИ

Незважаючи на перевагу противника в живій силі та техніці, троє українських захисників тримали рубежі під безперервними штурмами.

11 листопада 2024 року під час чергової атаки Олександр отримав важке мінно-вибухове поранення правої ноги.

Пекучий біль, значна втрата крові та виснаження могли б зупинити будь-кого, але не його. Побратими допомогли накласти турнікет. Їх було шестеро. Підтримка побратимів була безцінною.

— Щоб евакуювати мене, потрібно було чекати «коридор», — говорить Олександр.

Понад місяць — аж до 17 грудня 2024 року, загалом 36 діб, — важкопоранений Олександр Лалачук тримав оборону в надзвичайно складних умовах: постійних ворожих штурмів і щільного вогню; гострого дефіциту боєприпасів; катастрофічної нестачі питної води та їжі.

— Родина тримала мене і надавала сили та бажання повернутися додому живим, — згадує Олександр.

— У мене два сини… Я повинен захищати їх! Повинен захищати свій дім і Україну! — з глибоким поглядом вимовив Олександр.

ЦІНА ПЕРЕМОГИ ТА БОЙОВИЙ ДУХ

Після евакуації до військового шпиталю в Харкові лікарі тривалий час боролися за життя воїна. Аби врятувати Олександра від ускладнень, спричинених пораненням, медикам довелося провести ампутацію правої ноги.

Попри важку травму та складну реабілітацію, Олександр зберіг незламний бойовий дух. Побратими описують його як надійного друга та справжнього патріота, який і сьогодні продовжує виконувати покладені на нього обов’язки з охорони та оборони важливих об’єктів у складі підрозділу охорони 7-ї бригади тактичної авіації імені Петра Франка та надихає оточуючих власним прикладом.

Він розуміє ціну нашої свободи. Його героїчний вчинок — це приклад вірності Україні!

За особисту мужність, виявлену під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, і самовіддане виконання військового обов’язку Указом Президента України № 122/2025 від 23 лютого 2025 року старшого солдата Олександра Лалачука нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Хмельницькі