Традиції у стібках: у Городку зібрали майстринь вишивки

25 серпня 2026 р. 14:08

25 серпня 2026 р. 14:08

Вишивка на Городоччині

24 серпня у бібліотеці Городка відбулася етновітальня «Вишивані барви Городоччини — Незалежній Україні». Майстрині з Городоцької та Сатанівської громад представили свої роботи, розповіли, як захопилися вишиванням, та поділилися досвідом.

Руслана Мержук із Сатанова виховує п’ятьох дітей. Її старшому синові 21 рік, донькам 20 і 16 років, молодшому синові сім, а найменшій донечці рік. Вишивати Руслана навчилася ще в дитинстві, однак особливо активно працює з бісером упродовж останніх двох років. Створює картини, ікони, обереги, годинники та інші вироби.

— Для мене головне не продаж картин заради грошей, а задоволення від того, що мої роботи подобаються людям, — говорить майстриня. — Водначас хочу розвіяти міф про те, що вишивка і діти несумісні. Саме діти для мене є натхненням і поривом душі до творчості. Вважаю, що коли є бажання, то обов’язково знайдуться можливості.

Руслана Мержук Фото: Городок.City Автор: Наталія Попович

Зараз найбільше часу Руслани потребує однорічна донечка. Тому вишивати жінка сідає під час коротких перерв у домашніх справах.

— Коли дитина спить, я вишиваю. Маю приблизно годину-дві на день, а іноді працюю і ввечері, до ночі. Я зрозуміла, що це мене заспокоює. Для мене вишивання — антистрес.

Спочатку Руслана створювала роботи лише для себе. Згодом вирішила показувати їх іншим людям. Тепер за місяць вона може вишити три картини. І прагне розвивати цю справу. Наступним кроком майстриня бачить роботу з дітьми.

— Мрію створити групу, навчати дітей вишивати бісером, розвивати їхні таланти та любов до прекрасного.

Передала вміння доньці

Свою історію розповіла також Ірина Шостак. Перший хрестик вона вишила ще в юності під час відпочинку в санаторії. Основ роботи її навчила дівчина, з якою Ірина там познайомилася.

Ірина Шостак Фото: Городок.City Автор: Наталія Попович

— Спочатку знайти потрібні матеріали було непросто. Бракувало ниток, полотна, канви та схем. Тепер є все: полотно, нитки, канва, паперові й електронні схеми. Було б натхнення, бачили б очі й не боліли б пальці, — жартує вона.

Активно вишиванням Ірина займається приблизно 25 років. Частину готових робіт зберігає згорнутими, інші оформлює у рами для власної оселі або на подарунок.

— Люди запитують: «Ти все вишиваєш і вишиваєш, а де ти ті роботи діваєш?». Я відповідаю: «У мене є внутрішні стіни, а ще є зовнішні стіни хати». Тому місце знайдеться.

Захоплення рукоділлям перейняла й донька Ірини, 22-річна Олександра. Вона змалку бачила, як вишивають мама та бабуся, однак спочатку це заняття її не приваблювало. На уроках трудового навчання частину робіт дівчині навіть допомагала завершувати мама. Ставлення змінилося приблизно у 12 років.

Олександра Шостак із мамою Іриною Фото: Городок.City Автор: Наталія Попович

— Мені стало цікаво, що я можу зробити саме для себе. Не рушник чи картину, а щось таке, що мені подобається. Я знайшла в інтернеті схему кота з комп’ютерної гри й захотіла його вишити. Мама почала навчати мене працювати з нитками.

Згодом Олександра спробувала пластикову канву. На ній вона виготовляє невеликі значки, брелки для рюкзака та фігурки різних персонажів.

— Зараз маю приблизно десять своїх значків. Ще близько десяти подарувала друзям і викладачам коледжу. Продовжую вишивати, коли маю вільний час.

Такі роботи зацікавили й однолітків Олександри. Знайомі персонажі, невеликі формати та можливість використовувати вироби як аксесуари допомогли дівчині знайти свій напрям у рукоділлі.

Під час етновітальні учасниці показували різні матеріали та способи вишивання. У програмі були презентація робіт, інтерактивна бесіда «Жива історія подільського стібка», конкурси, обмін досвідом і спільна творча робота.

Завершуючи зустріч, директорка бібліотеки пояснила, що одним із головних завдань заходу було зацікавити вишиванням молоде покоління.

— Ми хочемо показати, яка багатогранна Україна і які майстрині живуть на Городоччині. Тому запросили молодих вишивальниць, щоб вони представили різні види, методи та способи роботи. Плануємо продовжувати такі зустрічі, проводити заходи у школах і навчати дітей, щоб ці вміння передавалися наступним поколінням, — сказала Надія Бутельська, директорка Городоцької публічної бібліотеки.

Надія Бутельська Фото: Городок.City Автор: Наталія Попович

До слова, вишивальні традиції в Україні мають і офіційний охоронний статус. Станом на початок 2026 року деякі українські вишивальні традиції внесені до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини. Серед них борщівська народна вишивка, яка побутує, зокрема, у Мельниці-Подільській та селі Дністрове на Тернопільщині та клембівська сорочка «з квіткою», яку створюють у селі Клембівка Ямпільської громади та у Вінниці.

На Хмельниччині також збереглася власна традиція виготовлення та оздоблення вишивкою сорочок у селах Зіньківської громади. Її внесли до обласного переліку нематеріальної культурної спадщини як таку, що потребує термінової охорони. Більшість сорочок, які дійшли до нашого часу, старовинні, а майстринь, котрі відтворюють їх, залишилося небагато. Тому зустрічі вишивальниць і навчання молоді мають цілком практичне значення для збереження місцевої традиції.

Хмельницькі