«Я бігла за тата, який загинув»: у Городку провели забіг на честь захисників України

29 серпня 2026 р. 13:29

29 серпня 2026 р. 13:29

• Малий
• Середній
• Великий

«Шаную воїнів, біжу за Героїв України»

29 серпня, восьма ранку. Біля костелу Святого Станіслава у Городку збираються діти й дорослі. У руках та на плечах — синьо-жовті прапори, у декого — з іменами військових. За кілька хвилин учасники побіжать до центральної площі міста.

Сюди прийшли школярі, вчителі, батьки, а також рідні загиблих, полонених і зниклих безвісти захисників. Одні бігтимуть за близьку людину, інші — за всіх українських воїнів.

— Планували участь 117 дітей, але прийшло понад двісті, — розповідає Михайло Гук, директор Городоцької дитячо-юнацької спортивної школи та один з організаторів забігу. — Охочих було багато, тому нікому не відмовляли. Кожен долав маршрут відповідно до своїх можливостей, адже це був забіг єдності, а не змагання.

Старт

О 8:15 колона рушає від костелу до центральної площі. Попереду вулицею Шевченка біжать рідні загиблих воїнів. За ними — діти з прапорами. Хтось долає весь маршрут бігом, хтось переходить на крок, а потім знову намагається наздогнати інших. На фініші учасникам вручають сувенірні медалі. Діти розглядають їх і розповідають, чому доєдналися до забігу.

— Я дуже шаную наших воїнів. І хоча в мене астма, та я біг, і було класно. Мене обганяли, а потім я їх обганяв, — сказав Макар Ринда.

— Я біг сьогодні із думкою про наших захисників. Вони за нас воюють, усе це переживають. Вони в окопах, а ми вдома, у ліжку, можемо пити чай, — сказав Ілля.

— Я сьогодні бігла за Микиту Вишневського, який захищав Маріуполь, — говорить Мирослава.

— Я біг за всіх воїнів і за всіх загиблих. А особливо — за дядька Рому Хоптинського, — розповідає Володимир.

— Я біг за зниклих безвісти, за тих, хто загинув, захищаючи Україну. Хотів підтримати всіх, хто сьогодні тут зібрався, — говорить Ростислав.

— За тата, який загинув, — тихо відповідає дівчинка.

«Кожна мама бігла з думкою про свого сина»

Разом з дітьми дистанцію долали матері загиблих військових. Ольга Башук бігла за свого сина Олександра.

— Така акція дуже потрібна. Шкода, що не всі рідні прийшли нас підтримати. Але ми бігли. Кожна мама — з думкою про свою дитину, про свого сина. І кожній з нас здавалося, що він біжить разом із нами. Ми розуміємо, що сам він уже не пробіжить, тому прийшли і пробігли за нього, — говорить жінка.

Поруч — Наталія, мама Богдана Слободяна. Вона також долала дистанцію за свого сина.

— Бігла на його честь, бо він уже не побіжить. Для нас такі події дуже важкі. Але хочеться, щоб вони відбувалися, щоб наших дітей пам’ятали й не забували, якою ціною нам дається незалежність, — говорить жінка.

Забіг у Городку став частиною всеукраїнської ініціативи «Шаную воїнів, біжу за Героїв України». 29 серпня 2026 року її провели уже вдев’яте — у День пам’яті захисників України. Мета забігу — згадати військових, які загинули або померли, захищаючи Україну. Через безпекову ситуацію забіги проводять у різних громадах України й за кордоном, а також онлайн. Фотографіями та відео учасники діляться у соціальних мережах із хештегами #ШануюВоїнівБіжуЗаГероївУкраїни та #БіжуЗаГероя_2026 . Так до спільного забігу долучаються люди з різних міст і країн, кожен — з іменем того, за кого біжить.

Хмельницькі