«Польська спадщина» чи спільна історія? У «Вікі любить пам’ятки» до списку номінації внесли десятки пам’яток Поділля

03 вересня 2026 р. 15:52

03 вересня 2026 р. 15:52

1 вересня на сайті фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» ГО «Вікімедіа Україна» оголосили про проведення у 2026 році спеціальної номінації «Польська спадщина».

Як зазначають організатори, номінацію третій рік поспіль проводять спільно з «Вікімедіа Польща» у межах української частини міжнародного фотоконкурсу, розповідає «Україна інкогніта».

«Мета спеціальної номінації «Польська спадщина» — привернути увагу до польської культурної спадщини на теренах України, яка часто має ті ж проблеми, що й інші пам’ятки — відсутність охоронного статусу, догляду і в результаті поступова руйнація, яка ставить під загрозу цілий пласт історії українських земель», — йдеться у повідомленні організаторів.

Сам конкурс «Вікі любить пам’ятки» безперечно має важливе значення для популяризації та збереження інформації про історико-культурну спадщину. Водночас запропонований цього року перелік об’єктів у номінації «Польська спадщина» викликає низку запитань щодо критеріїв, за якими пам’ятки віднесли саме до цієї категорії.

Кам’янець-Подільський: чи можна всю фортифікацію назвати польською?

Серед об’єктів номінації опинилися майже всі основні укріплення Кам’янця-Подільського — за винятком Вірменського бастіону та Руської брами.

Водночас історія Кам’янецької фортеці та міських укріплень значно складніша за просте визначення їх як польської спадщини. Їхнє формування розпочалося ще за часів Великого князівства Литовського, а в подальшому у розвитку та утриманні міста й укріплень брали участь різні національні та релігійні громади.

Тому виникає питання: за яким саме критерієм практично весь комплекс кам’янецьких укріплень опинився у категорії «Польська спадщина»?

Сам факт тривалого перебування Поділля у складі Речі Посполитої не обов’язково означає, що кожен архітектурний об’єкт цього періоду можна однозначно визначити як польську спадщину.

Сатанів: від фортеці до православного монастиря

Подібні запитання виникають і щодо пам’яток Сатанова.

До номінації включено, зокрема, Сатанівський замок та міську браму. Історія фортеці сягає часів Великого князівства Литовського, а її подальший розвиток пов’язаний із представниками різних шляхетських родів.

Ще більше запитань викликає включення до «польської спадщини» Сатанівського Свято-Троїцького монастиря.

Монастир був православним, а згодом став унійним та василіанським. Тож незрозуміло, який саме критерій дозволив віднести його до польської культурної спадщини. Подібна ситуація і з місцевою Троїцькою церквою, яку також включили до відповідного переліку.

Острозькі стали поляками?

Не менш показовий приклад — Старокостянтинів.

До списку «польської спадщини» потрапили замок у Старокостянтинові — резиденція князів Острозьких — та Троїцька церква, яка входить до комплексу.

При цьому князі Острозькі належали до давнього руського князівського роду, тісно пов’язаного з історією українських земель. Тому визначення спадщини, пов’язаної з Острозькими, виключно як польської також потребує пояснення.

Сангушки, Полонне та інші пам’ятки

До категорії «Польська спадщина» потрапили й палац Сангушків в Ізяславі та садиба Сангушків у Славуті.

Сангушки — литовсько-руський князівський рід, представники якого відігравали помітну роль в історії Волині та Поділля. Тож і в цьому випадку виникає питання щодо критеріїв визначення об’єкта саме як польської спадщини.

До переліку також внесли фортецю в Полонному, історія якої, за наявними історичними даними, має значно давніші витоки, ніж період польського панування на цих землях.

Є у списку й об’єкти, щодо яких польське походження взагалі виглядає сумнівним. Наприклад, неоготична вілла Кімельманів у Личківцях на Тернопільщині. Власниками будівлі були представники єврейської родини Кімельманів.

Цей перелік можна продовжувати.

Спільна історія потребує точних визначень

Очевидно, що історична спадщина сучасної України формувалася під впливом багатьох народів, культур, держав і релігійних громад. Польська складова цієї історії є беззаперечно важливою, як і литовська, руська, єврейська, вірменська, татарська та інші.

Саме тому спроба механічно віднести пам’ятки, пов’язані з певним історичним періодом або власниками польського походження, до категорії «польської спадщини» може створювати спотворене уявлення про минуле українських земель.

Особливо важливо це враховувати під час проведення публічних проєктів, які мають на меті популяризацію та збереження історико-культурної спадщини.

Конкурс «Вікі любить пам’ятки» у 2026 році стартує у жовтні. Хотілося б сподіватися, що до його початку організатори додатково перевірять перелік об’єктів спеціальної номінації «Польська спадщина», пояснять критерії їх відбору та, за необхідності, внесуть відповідні зміни.

Модератор

Хмельницькі