Відлуння століть над Случчю: до 173-ї річниці відродження домініканського храму в Старокостянтинові

13 вересня 2026 р. 11:27

13 вересня 2026 р. 11:27

Історія старовинної вежі та прилеглих до неї храмових мурів у Старокостянтинові — це справжній літопис у камені, що охоплює понад чотири століття бурхливих подій, зміну епох, віросповідань і державних режимів. Зведений як частина оборонних і молитовних споруд за часів князів Острозьких та згодом переданий домініканським ченцям, цей архітектурний комплекс пройшов складний шлях від величного католицького кляштору до православного собору, зазнавав руйнувань, перепрофілювань під казарми й архів, а згодом знову відроджувався завдяки зусиллям небайдужих краєзнавців та військових майстрів. Сьогодні цей пам'ятник архітектури національного значення, відомий кожному містянину просто як Вежа, продовжує стояти над річкою нагадування про багату духовну спадщину краю, зберігаючи у своїх товстих стінах і напівстертих фресках відлуння минулих століть.

1900р.

14 (27) вересня – Свято Воздвиження Чесного Хреста Господнього. Минає 173 роки з часу переосвячення будівлі домініканського костелу в православну соборну церкву 13.09.1853 р.

Ще донедавна в Старокостянтинові вежу і храм біля неї називали Хрестовоздвиженським собором, для більшості жителів – Вежа в місті. Тепер цьому комплексу споруд офіційно повернено першу назву, як пам’ятку культури та архітектури її названо ансамблем Домініканського монастиря.

План вежі домініканського костелу ХVІ-ХVІІІ ст.

Відомий історик М.І.Теодорович писав: «Вежа побудована близько 1570 р. кн. К.К.Острозьким. Його син Іван (Януш), який прийняв католицизм в 1612 р. віддав її латинським монахам домініканського ордена, побудувавши при ньому кляштор».

Розрізи вежі домініканського костелу ХVІ-ХVІІІ ст.

Історик Сімон Окольський в 1646 р. в книзі про ці землі ХV-ХVІ ст. повідомляв про «грандіозну високу вежу-костел, збудовану в 1613 р. Янушем Острозьким і подаровану ним в 1618 р. ордену домініканців, які заснували тут монастир на честь Марії Громничної».

В.Пероговський в журналі «Волинські Єпархіальні Відомості» №7 за 1851 р. писав: «дослідження показують, що вежа, скоріше всього, побудована раніше, в 2-й пол. ХVІ ст. в один час із замком. Домініканський костел був прибудований до вежі пізніше».

Храм прибудований до вежі з півдня, мав в плані прямокутну форму, з п’ятигранною вівтарною частиною і арочним входом на заході. Зберігся запис опису храму 1764 р.: «Храм старосвітської структури, в формі хреста, в два поверхи, повернутий фасадами на захід… його подвір’я відокремлене кам’яним муром. Зі сторони міста – арочна дзвіниця. 2-х поверховий флігель, поруч пивоварня, фруктовий сад».

Історія цього комплексу змінилась, коли політичні та державні події в країні, в тому числі Другий поділ Польщі 1793р., привели до того, що Старокостянтинів та інші волинські землі перейшли до російської імперії. В 1798 р. затверджений регламент про костели та кляштори, направлений на одержавлення майна католицьких храмів. Листопадове повстання 1831 р. у Варшаві, після якого Комітет у справах західних губерній затвердив правила конфіскації власності католицьких монастирів. В 1832 р. в Старокостянтинові було скасовано кляштор «домініканці виведені звідси», його парафію переведено в міський костел братів капуцинів (костел Йоана Хрестителя).

Домініканський монастир з усіма прилеглими приміщеннями переданий у власність православного духовенства. В 1837 р. в храмі здійснене богослужіння за чином православної церкви. В 1838 р. з причини рідких богослужінь, церква передана під нагляд поліції. В 1843 р. приміщення приписують до міського Успінського собору (Зелена церква), але через півтора роки служби в храмі припинились через сирість. Тут, протягом 14 років тимчасово розміщувались: корпус інвалідної команди, різні майстерні Полтавського полку, архів Сангушків, групи призовників на службу інш.

Святиня руйнувалась – не залишилось ні вікон, ні дверей, ні підлоги, не кажучи про цінні речі. На території монастиря були захоронення – «катакомби перериті, кістки викинуті з гробів». В такому стані храм знаходився до часу відбудови.

У 1852 р. міським священиком Успінського собору (Зелена церква) був призначений Никанор Карашевич – відомий дослідник Волині. Саме при ньому почалось відновлення храму-вежі. А коли влітку 1853 р. по дорозі до Севастополя, де йшла війна росії з англо-французькими військами, в Старокостянтинові зупинився Полтавський полк, його командир К.Д.Головачевський безкоштовно виділив для будівельних робіт полкових майстрів: столярів, ковалів, фарбувальників, які допомагали місцевим майстрам, навіть самі виготовляли вікна і двері.

12 вересня 1853 р. в 17 годин відбулась святкова вечірня служба в Успінському соборі, а 13 вересня, в неділю, після ранішньої служби, розпочався хресний хід до оновленого храму. По всьому шляху стояли війська. В 10 годин храм був освячений і названий в ім’я Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього, визначено його міським собором. До собору були приписані ще дві міські церкви: Троїцька (замкова) і кладбищенска «Утоли моя печаль». При соборі було відкрито дві церковно-приходські школи.

В 1860 р. було виділено державні кошти на реконструкцію собору і вежі. Асигнована сума склала 30 тис. крб. В 1871 р. в Санкт-Петербурзі було розглянуто конкурсні проекти реконструкції Собору в м. Старокостянтинові Волинської губернії. За основу був взятий проект професора архітектури Е.І.Жобера. Вежа була реконструйована повністю по проекту, а храм – частково. В краєзнавчому музеї є копії цих проектів.

Макет Христовоздвиженського собору в Старокостянтинові. Краєзнавчий музей

Цей православний собор-храм функціонував в роки Першої та Другої світових воєн. Зі спогадів жителів міста, відомо, що під час нацистської окупації 1941-44 років в підвалах комплексу була гестапівська катівня. Коли місто і край звільнили радянські війська, храм пустував. Лише в 1955 р. тут розмістився районний відділ міліції.

З прийняттям Незалежності України, в країні розпочався процес повернення храмів релігійним громадам. Коли у 2003 році відділ міліції перейшов в нове приміщення, будівлі Хрестовоздвиженського собору були закріплені за громадою Української православної церкви. Того ж року, в день Святкування Воздвиження Чесного Хреста Господнього освячено заново поруйнований храм. Зараз там у відбудованих приміщеннях та в новозбудованому храмі Серафима Саровського проводяться богослужіння.

Коли комплекс домініканського монастиря (Хрестовоздвиженський собор) в сонячну погоду освітлений світлом, тоді вежа височить над містом наче лицар-воїн, який охороняє спокій краю, як на початку свого існування. Пройшовши кілька хвилин до ансамблю домініканського монастиря і приступивши до вежі зблизька вражає її висота і велич. Не помітними при цьому стають недоліки руйнування: храм без крівлі, стіни з обдертою штукатуркою тощо. На місці огляду споруди добре видно його висоту та товщину стін, матеріал з якого збудована вежа (камінь, цегла). На стінах добре проглядаються фрагменти розписів стін (фрески). Саме біля цих фрагментів слушно згадати стародавні легенди про собор.

Здавна в храмі знаходився в особливій пошані образ-зображення Христа розіп’ятого (ХVІ ст.). В усі часи існування святині народ з глибокою пошаною і вірою поклонявся біля неї Творцю. На великі свята тут збиралось багато місцевого люду. Далеко за межами Старокостянтинова було відомо про дивні зцілення від різних недуг після щирих молитов перед святинею. Існує ряд легенд пов’язаних з цими подіями. І навіть сьогодні, коли уважно придивитись до напівзруйнованого храму, який як давня поранена особа притулився до міцної стіни вежі, добре видно його минулу велич і красу.

Сьогодні залишки вежі і храму – є свідченням історії високої духовної культури нашого краю і України на рубежі ХVІ-ХІХ ст.:

«Варто лише повіки прикрити і послухати стіни німі

– вони дихають давнім століттям,

Костянтиновим голосом в сні…».

Хмельницькі