У Бубнівці попрощалися із захисником Олександром Ціцвірою

03 жовтня 2026 р. 11:28

03 жовтня 2026 р. 11:28

Йому було 29 років

2 жовтня жителі Сатанівської громади провели в останню путь 29-річного захисника Олександра Ціцвіру. Воїн отримав важкі поранення наприкінці серпня під час виконання бойового завдання на Дніпропетровщині. Майже місяць лікарі боролися за його життя, однак 21 вересня серце захисника зупинилося.

Останній шлях до рідного дому

В останню дорогу Олександра проводжали у рідній Бубнівці. Односельці зустріли захисника «живим коридором» із прапорами та квітами. Для Бубнівського старостинського округу ця втрата стала болючою — Олександра тут знали змалечку.

— Дуже важко підібрати слова, адже ми прощаємося не просто з воїном, а з нашим односельцем, із хлопчиком, якого я знала змалечку. Сашко виріс на наших очах, бігав і грався на подвір’ї з моїм сином. Він був надзвичайно доброю та позитивною людиною, — розповідає Олена Войталюк.

Доброта, працелюбність і турбота про рідних

Ніна Побута, колишня бібліотекарка, пам’ятає Олександра ще зі шкільних років. За її словами, він був активним читачем, брав участь у сільських сценках і вирізнявся щирістю. Після навчання у Бубнівській школі Олександр здобув професію та працював у Хмельницькому. Односельці згадують його як людину, яка завжди була готова допомогти іншим.

— Він здобув спеціальність зварювальника, йдучи батьківською стежкою, а також чудово розумівся на будівництві. Багатьом сусідам у селі допомагав робити хати, — пригадує Ніна Побута.

За словами жінки, Олександр був дуже відповідальним і віддано підтримував батьків, які хворіли. Батько захисника помер понад п’ять років тому, а мати — у листопаді минулого року.

— Сашко був пізньою та надзвичайно відповідальною дитиною — підтримував хворих батьків і віддавав кожну копійку на їхнє лікування. Коли ж прийшов час захищати Батьківщину, він одним із перших пішов на фронт. Назавжди збережемо пам’ять про нього в наших серцях, — каже Ніна Побута.

Пам’ятають його усміхненим

Особливе місце в житті Олександра займала його хресна родина. Торік він став хрещеним батьком Матвійка — сина Тетяни Саци. Її чоловік тривалий час служив в одній бригаді з Олександром. Навіть перебуваючи на передовій, захисник постійно телефонував і цікавився, як росте похресник.

— Він був дуже веселим, життєрадісним, завжди посміхався та залишався на позитиві. Тривалий час служив в одній бригаді з моїм чоловіком, вони завжди підтримували один одного. Торік, коли в нас народився син Матвійко, Сашко дуже хотів стати його хрещеним і став ним. Потім він телефонував із фронту, постійно запитував про хрещеника та просив купити йому подарунки від себе. На жаль, більше побачитися ми так і не встигли, — розповідає Тетяна Саца.

Нездійснені мрії та пам'ять громади

Для односельців Олександр залишиться людиною, яка не встигла втілити свої плани у життя.

— Як шкода, що Олександр не дожив до Перемоги. Він так хотів дочекатися власних дітей та кращого майбутнього для всіх нас. Ми продовжуємо втрачати найкращих, але це нас не зламає. Нам потрібно триматися і завжди пам’ятати Героїв, які віддали життя за наше майбутнє, — говорить Анатолій Бойко.

Староста Бубнівського старостинського округу Микола Гензера зазначає, що для громади Олександр Ціцвіра був не лише військовим, а й чуйною людиною та справжнім патріотом.

— Від самого початку повномасштабного вторгнення він узяв до рук зброю та пішов захищати Україну й кожного з нас. Ми щиро дякуємо всім, хто прийшов провести нашого Героя в останню дорогу та віддати йому шану. Пам’ять про нього назавжди залишиться в наших серцях, — говорить Микола Гензера.

Після поминального богослужіння у Свято-Володимирському храмі воїна поховали на місцевому кладовищі.

Хмельницькі