Голос зниклих безвісти — за межами України

07 жовтня 2026 р. 11:54

07 жовтня 2026 р. 11:54

Про них не мовчать. Про них не забули. За них борються — всюди, де звучить українське слово.

Війна забирає у нас найдорожче — життя, домівки, спокій і можливість просто обійняти своїх рідних. Але найстрашніше — жити в очікуванні, не знаючи, де твоя найдорожча людина, чи жива вона, чи повернеться додому.

Саме тому родини безвісти зниклих та військовополонених не мають права мовчати. І сьогодні їхній голос звучить не лише в Україні. Він перетнув кордони.

Завдяки бойовому клубу бойових мистецтв «Успіх», його керівнику Костику Михайлу та всій команді прапор Летичівської громади, прапор родин безвісти зниклих та військовополонених, побував за межами України — у Будапешті та Іспанії. І разом із цим прапором туди поїхав наш біль. Наша надія. Наше очікування.

Прапор став нагадуванням для людей за кордоном про тих, хто досі не повернувся додому. Про наших захисників, які зникли безвісти. Про військовополонених. Про тих, хто віддав своє життя за Україну. Про родини, які щодня живуть між надією та страхом. Це був голос Летичівської громади. Голос родин. Голос тих, хто чекає.

Ми хочемо, щоб про наших рідних знали не тільки в Україні. Щоб світ пам’ятав: за нашу свободу та незалежність заплачено найвищу ціну. Цю ціну заплатили наші захисники.

Хтось загинув. Хтось потрапив у полон. Хтось зник безвісти, залишивши свою родину в болючому очікуванні. Але ми не дозволимо, щоб їхні імена зникли у тиші. Ми будемо говорити. Будемо нагадувати. Будемо шукати. Будемо боротися. І якщо потрібно — за межами нашої громади, за межами нашої області, за межами України. Там, де нас можуть почути. Адже родини готові боротися за своїх рідних до останнього подиху. Не здаватися. Не опускати рук. Не дозволяти світові забути тих, хто захищав його від російської агресії.

Щиро дякуємо керівнику бойового клубу «Успіх» Костику Михайлу, спортсменам, усій команді та кожному, хто долучився до цієї поїздки. Дякуємо за те, що ви взяли із собою наш прапор. За те, що стали нашим голосом там, де нас могли почути нові люди. За те, що показали світові: Летичівська громада пам’ятає. Летичівська громада чекає. Летичівська громада бореться.

Нехай цей прапор і надалі подорожує світом та нагадує кожному: безвісти зниклий — не означає забутий. Військовополонений — не забутий. Загиблий — не забутий. Герої України — не забуті. Ми будемо говорити про них доти, доки кожен наш рідний не повернеться додому. Ми чекаємо. Ми віримо. Ми боремося. І ми не дозволимо світу забути ціну нашої свободи, незалежності та майбутньої Перемоги. Наш голос має звучати на весь світ. Бо за кожним прапором — чиєсь життя, чиясь родина і чиєсь нездійснене очікування обіймів.

Летичівська громада

Хмельницькі