Пам’ять, що не згасає: у Городку вшанували загиблих захисників Дмитра Кодісова та Віталія Костюка

09 жовтня 2026 р. 12:03

09 жовтня 2026 р. 12:03

Загинули в один день

9 жовтня минають роковини загибелі двох українських захисників — Дмитра Кодісова та Віталія Костюка. Обидва воїни загинули у 2023 році, виконуючи бойові завдання на фронті.

Рідні, друзі та городоччани в цей день прийшли вшанувати пам’ять відважних чоловіків, які стали на захист України.

Присутні після хвилини мовчання та виконання Державного Гімну України згадали історію про життя та бойовий шлях захисників.

Історія Дмитра Кодісова

Дмитро Кодісов народився 31 липня 1985 року в Городку. У квітні 2023 року він долучився до лав Збройних сил України. Служив стрільцем-санітаром. На передовій Дмитро не лише боровся з ворогом, а й рятував побратимів: надавав першу допомогу та виносив поранених із поля бою.

9 жовтня 2023 року під час ворожого артилерійського обстрілу захисник отримав смертельне осколкове поранення. Йому було 38 років.

Для тих, хто знав Дмитра змалечку, ця звістка стала непоправною втратою. Однокласник Вадим згадує його як спокійну та добру людину.

— Дмитро був спокійним та добрим. З ним було приємно спілкуватися. Доволі часто після уроків ми проводили час разом , — пригадує Вадим.

Дмитро Кодісов Автор: Юліана Горнік

Також про Дмитра з теплом розповідала Міла Цісельська, чиї сини товаришували з ним.

— Він був чудовою людиною, доброю і веселою. Взагалі він був жартівником. Незадовго до його смерті ми говорили телефоном, і він також жартував. Мені так шкода, що його більше немає серед нас, — поділилася жінка.

13 жовтня Городок провів захисника в останню дорогу. Попрощатися з ним прийшли рідні, друзі, сусіди, знайомі та небайдужі містяни. Від храму до кладовища люди утворили живий коридор, віддаючи шану полеглому воїну. Особливо багато людей зібралося біля Городоцьких ліцеїв №3 та №4, де минули його шкільні роки.

— Коли ми проходили біля нашої школи, то вся школа вийшла, і на коліна встали і вчителі, і діти. Це важливо, навіть тоді, коли Дмитра вже немає, — розповів Вадим.

Дмитра Кодісова поховали на Алеї слави Городоцького кладовища. У нього залишилися дружина, син, сестра та троє братів.

Історія Віталія Костюка

Віталій Костюк народився 12 січня 1977 року в селі Нова Пісочна на Хмельниччині. Після закінчення школи навчався в Кутківецькому професійно-технічному училищі, де здобув професію тракториста. Працював у місцевому аграрному підприємстві, а в 1994–1996 роках проходив військову службу.

У 2004 році Віталій створив сім’ю, а наступного року в подружжя народився син. Заради добробуту родини чоловік їздив на заробітки за кордон.

Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, Віталій став на захист України. Служив механіком-водієм гірсько-штурмового підрозділу.

9 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу села Макіївка Сватівського району Луганської області військовий загинув. Йому було 46 років.

Ті, хто знав Віталія, пам’ятають його як щирого, доброзичливого чоловіка, завжди готового прийти на допомогу. Сусідка Надія Ліпська розповіла, що вони разом росли.

— Він був дуже добрим та щирим. Завжди всім допомагав , — пригадує жінка.

Віталій Костюк Автор: Юліана Горнік

Друг загиблого Дмитро Зубар також зберіг теплі спогади про Віталія, з яким навчався в одному класі, а згодом — у Лісоводському ліцеї.

— У нас сьогодні велике горе. Ми втратили ще одного захисника, який за життя був веселим та доброзичливим чоловіком. Він був хорошим товаришем. Я його просив не йти на фронт, а він казав, що мусить , — згадував у день похорон товариш Віталія.

18 жовтня Віталія Костюка провели в останню дорогу в рідному селі. Попрощатися із захисником прийшли рідні, друзі, однокласники, побратими та односельці. Під час прощання присутні згадували, як чоловік любив збирати гриби, рибалити та майструвати.

Поминальну молитву за воїном звершив пастор Євангельської Церкви. Після цього похоронна процесія рушила до місцевого кладовища, де Віталія поховали під звуки військового салюту. У захисника залишилися мати, син та брат.

За мужність і самопожертву захисників посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня.

Хмельницькі