У Городку вшанували Віталія Кулібабу, який загинув рік тому на Харківщині

04 листопада 2026 р. 13:54

04 листопада 2026 р. 13:54

В серцях назавжди

4 листопада у Городку вшанували пам’ять захисника Віталія Кулібаби, який рік тому загинув, обороняючи Україну.

Поминальний захід розпочався на центральній площі міста із загальнонаціональної хвилини мовчання та виконання Державного Гімну України. На великому екрані — фотографія усміхненого Віталія у військовій формі. Над містом лунає розповідь про його життєвий шлях: від мирних років у Городку до служби та останнього бою.

Історія Віталія Кулібаби

Віталій Кулібаба народився 26 квітня 1977 року у Городку. Тут минули його дитинство й юність, тут він навчався, працював, створив сім’ю. У мирному житті був людиною працьовитою та відповідальною. Їздив на заробітки, а до мобілізації працював у ТДВ «Городоцьке». Колеги згадують його як людину, на яку завжди можна було покластися. Та найбільше Віталія пам’ятають як люблячого чоловіка й турботливого батька. Він дуже любив проводити час із дітьми: не пропускав змагань сина, піклувався про доньку, разом із ними рибалив, плавав і катався на ковзанах.

24 липня 2024 року Віталій став на захист України. Служив на Харківському напрямку. 4 листопада 2025 року його життя обірвав удар FPV-дрона поблизу населеного пункту Осинове Куп’янського району. 10 листопада захисник повернувся додому «на щиті» . Поховали 48-річного Віталія на Алеї Слави у Городку.

Городоччани проводжають Віталія Кулібабу в останню путь. Фото: Городок.City Автор: Маріанна Шкаврон

Перша річниця

У день першої річниці загибелі захисника його дружина Ольга, донька Ліза та син Артем разом із найближчими родичами й друзями поклали квіти до Стели пам’яті «Це моє небо. Це моя земля», де серед фотографій полеглих городоччан є і світлина Віталія Кулібаби.

— Віталій був двоюрідним братом мого чоловіка, моїм кумом і найкращим другом нашої сім’ї. Ми хрестили його дітей, разом із самого початку нашого подружнього життя святкували родинні свята, завжди були поруч. Він був щирим, добрим і доброзичливим, — розповіла Світлана Кулібаба. — Ми дуже тяжко переживаємо цю втрату, постійно підтримуємо Олю, Артема, Лізу та всіх його рідних. .Ми маємо пам’ятати Віталія як Героя, який віддав життя за нас. Дякуємо Богові, що знали його, що він був у нашому житті й назавжди залишиться в наших серцях.

Двоюрідна сестра та кума Віталія Мар’яна Манзій знає його ще з дитинства. Вони навчалися в одному класі. Жінка згадує, що Віталій завжди її захищав і не дозволяв нікому ображати. Згодом їхні родини продовжили дружити.

— Ми знали його все життя, і тепер це велика втрата для нашої родини. Біль від того, що його немає, нікуди не зникне. Ця рана ніколи не загоїться, — поділилася Мар’яна Манзій.

Пам’ять і вдячність

Пам’ять про Віталія Кулібабу вшанували й державними та місцевими відзнаками. 27 травня 2026 року його сину Артему передали посмертну нагороду батька — орден «За мужність» III ступеня.

А 28 серпня під час заходу в Городоцькому міському будинку культури, присвяченого матерям загиблих військовослужбовців, почесну відзнаку «Мати Героя» та відповідне посвідчення отримала мама Віталія — Марія Валентинівна Кулібаба.

Та для тих, хто знав Віталія, пам’ять про нього — не лише у відзнаках і фотографіях на меморіальних стендах. Вона живе у спільних родинних спогадах, у звичці підтримувати його близьких, у розповідях про чоловіка, який умів дружити, любив дітей і завжди був поруч із рідними.

Хмельницькі