вологість:
тиск:
вітер:
Лікарка, до якої повертаються зі своїми дітьми: історія педіатрині з Старокостянтинова
Вона пам’ятає своїх маленьких пацієнтів ще з перших днів життя, знаходить спільну мову навіть із тими, хто боїться лікарів, і досі хвилюється за кожну дитину. У кабінеті Ліни Валеріївни Колєснікової — ціла галерея дитячих малюнків, коробка з іграшками та наліпки для маленьких відвідувачів. А за плечима — 34 роки медичного стажу, робота в інфекційному й дитячому відділеннях та тисячі історій одужання.
Напередодні Міжнародного дня педіатра ми поспілкувалися з лікаркою про покликання, довіру маленьких пацієнтів, відповідальність батьків і те, як війна змінила дитинство.
Педіатрія — вибір, який не потребував роздумів
Ліна Валеріївна народилася у Кривому Розі. Коли їй було три роки, батька-військового перевели до Старокостянтинова. Відтоді місто стало для неї рідним.
Рішення стати дитячою лікаркою вона ухвалила ще під час вибору майбутньої професії.
«У мене не було інших варіантів, як стати педіатром. Я не хотіла бути терапевтом, стоматологом чи лікарем іншого профілю. Люблю дітей, умію знаходити з ними спільну мову, мені з ними цікаво. Тому питання, ким бути, було вирішене одразу», — розповідає лікарка.
Медичну освіту здобула в Київському медичному інституті, нині — Національному медичному університеті імені Олександра Богомольця. Навчалася на педіатричному факультеті.
Після закінчення інституту проходила інтернатуру в Шепетівській лікарні, а другий рік — уже в Старокостянтинові, де на той час відкрили базу для підготовки інтернів. Після завершення навчання залишилася працювати в місцевій лікарні.
Перші шість років професійного шляху були пов’язані з інфекційним відділенням. Згодом перейшла до дитячого: спочатку працювала лікарем-ординатором, пізніше очолила відділення.
«В інфекційному відділенні доводилося бачити дуже важких дітей. Бували недоспані ночі, коли потрібно було чекати на реанімаційну бригаду, надавати допомогу, консультувати колег. Це була справді серйозна школа — і з діагностики, і з лікування, і з невідкладних станів», — згадує Ліна Валеріївна.
Із 2021 року вона працює педіатром у Старокостянтинівському центрі первинної медико-санітарної допомоги.
Довіра, яку діти малюють на папері
У кабінеті лікарки одразу впадає в око незвична деталь — стіни прикрашають дитячі малюнки. Це не декор, придбаний у магазині, а справжня галерея робіт маленьких пацієнтів. На кожному малюнку зазначено, хто і коли його створив.
Історія цієї колекції почалася з кількох малюнків. А потім маленькі відвідувачі самі почали пропонувати: «А можна я теж намалюю?»
Так з’явилася ціла виставка. Діти приносять не лише малюнки, а й поробки, сувеніри з подорожей, мушлі з моря. Для лікарки це особливі подарунки — знак того, що дитина почувається поруч із нею комфортно та довіряє.
«Під час першого візиту дитина часто боїться. Перед нею незнайома людина, і вона не знає, чого від неї очікувати. Потрібен час, щоб дитина звикла, почала довіряти й не боялася», — пояснює педіатриня.
У кабінеті є цілий ящик іграшок, наліпки, розмальовки. Поки малюк освоюється, лікарка спілкується з батьками. Дитина бачить, що навколо спокійна атмосфера, мама чи тато не хвилюються, і поступово також розслабляється.
Іноді достатньо маленької наліпки після щеплення, щоб наступного разу дитина заходила до кабінету вже без страху. А деякі маленькі пацієнти відразу знають, за чим прийшли: спершу просять наліпку, а вже потім погоджуються на огляд.
«З дітьми треба домовлятися, гратися, слухати їхні розповіді про садочок, дім, іграшки. Їх не можна обманювати. Якщо дитина бачить, що ти ставишся до неї з повагою, вона це відчуває», — говорить лікарка.
Один із її маленьких пацієнтів колись розповідав, що хоче стати стоматологом і лікувати лікарці зуби. Тепер його мрія змінилася — хлопчик планує бути ветеринаром. Такі історії Ліна Валеріївна згадує з усмішкою.
Коли пацієнти виростають і приводять уже своїх дітей
За роки роботи лікарка бачила, як маленькі пацієнти дорослішають, закінчують школу, обирають професії, створюють власні сім’ї. А дехто з них тепер приводить до неї вже своїх дітей.
«Є пацієнти, яких я лікувала ще в дитячому відділенні, а тепер вони приводять до мене своїх малюків. Є діти, яких знаю від народження і до 18 років. Іноді йду містом, зустрічаю батьків, яких можу вже й не впізнати, а вони нагадують: “Ви колись лікували нашу дитину”. Дякують. Це дуже приємно», — розповідає педіатриня.
Для неї це одна з найцінніших оцінок роботи.
18 років довіри
Вікторія Володимирівна , мама одного з пацієнтів лікарки, поділилася особистою історією про те, наскільки важливою для їхньої родини стала Ліна Валеріївна. Протягом 18 років вона була педіатром її сина, супроводжувала його від дитинства до дорослішання. І тепер, коли настав час змінювати лікаря, мамі непросто прощатися з людиною, якій стільки років довіряла здоров’я своєї дитини.
«Є лікарі, до яких ти просто приходиш із дитиною. А є ті, з ким проходиш ціле дитинство.
18 років тому Колеснікова Ліна Валеріївна стала педіатром мого сина. Вона бачила його маленьким, наляканим, капризним, розбишакою — різним. І терпляче була поруч увесь цей час: коли він хворів, ріс, змінювався, коли сам ще не міг пояснити, де болить.
За ці роки лікар стає близькою людиною, якій довіряєш найдорожче. Тією, кому можна написати: «Щось мені не подобається в стані дитини», — і не потрібно довго пояснювати. Бо вона вже знає, що і де може бути не так.
І ось настає момент, коли дитина виростає й потрібно переходити від педіатра до дорослого лікаря. Головою розумієш, що так має бути. Але серцю важко.
Нового лікаря можна знайти. Можна змінити декларацію, поставити підпис у новому документі. Але неможливо одним підписом перекреслити роки довіри, турботи, переживань і вдячності.
Бо є лікарі, до яких просто звертаються по медичну допомогу. А є ті, про кого через роки думаєш: це не просто наш педіатр. Це — наш лікар. Наш. Рідний».
А лікарка зізнається: педіатрія — непроста професія. Тут недостатньо лише знати протоколи й уміти встановлювати діагнози. Потрібно мати досвід, уважно спостерігати за дитиною, знаходити контакт і з маленьким пацієнтом, і з його батьками.
Особливо важливо це під час огляду немовлят. Малюк ще не може розповісти, що саме його турбує.
«У педіатрії важливі найменші нюанси. Потрібно дивитися, як дитина кричить чи плаче, чи вона активна, чи сонлива, як поводиться. Спочатку оцінюєш її стан, а потім уже детально розпитуєш маму й вивчаєш анамнез», — пояснює Ліна Валеріївна.
Не лікувати дитину за порадами з інтернету
Сьогодні батьки дедалі частіше шукають інформацію про симптоми та хвороби дітей у Google, соціальних мережах і на різних медичних сторінках. Лікарка не вважає це проблемою, якщо інформацію використовують розумно.
«Я нормально до цього ставлюся. Добре, що батьки цікавляться, шукають інформацію. Але все знайдене потрібно обговорювати з лікарем. Не можна самостійно призначати дитині лікування за порадами з Google чи TikTok», — говорить педіатриня.
Однією з найпоширеніших помилок вона називає запізніле звернення по медичну допомогу. Батьки іноді довго намагаються лікувати дитину самостійно, купують препарати в аптеці, а подекуди навіть починають давати антибіотики без призначення лікаря. У результаті частину лікування доводиться коригувати, а дорогоцінний час може бути втрачений.
Ще одне поширене запитання — коли потрібно збивати дитині температуру. Ліна Валеріївна пояснює: орієнтуватися слід не лише на показники термометра, а й на загальний стан малюка.
«За температури до 38 градусів зазвичай не потрібно поспішати давати жарознижувальні препарати. Але якщо дитина погано почувається, має головний біль, виражений дискомфорт, то потрібно оцінювати її стан і діяти відповідно. Якщо батьки сумніваються, краще зателефонувати лікарю та проконсультуватися», — радить вона.
Зі своїми пацієнтами лікарка підтримує зв’язок і поза межами кабінету. Батьки телефонують у робочий час, іноді пишуть у Viber. Якщо дитина маленька або має важкий перебіг захворювання, Ліна Валеріївна сама просить рідних повідомляти, як змінюється її стан.
«Я кажу батькам: зателефонуйте, мені так буде спокійніше, і я знатиму, що відбувається з вашою дитиною. Я за кожного хвилююся», — зізнається лікарка.
Війна і дитяча тривожність
Початок повномасштабного вторгнення Ліна Валеріївна пам’ятає дуже добре. Того ранку вона, як і інші медики, прийшла на роботу.
«Ми прокинулися близько п’ятої ранку. Я прийшла до лікарні, прийшли й інші лікарі. Спочатку всі були розгублені, не знали, що робити і чого очікувати. Але ми були на роботі й, попри все, продовжували допомагати дітям», — згадує вона.
Тоді до Старокостянтинова приїхало багато родин із прикордонних областей, зокрема з Києва та Харкова. Серед них були й маленькі діти, які пережили обстріли, тривоги, вимушений переїзд і розлуку зі звичним життям.
Особливо лікарці запам’яталася дворічна дівчинка з Харкова. Її мама була вагітна. Через постійні повітряні тривоги жінка хапала дитину на руки й ховалася. Малеча настільки звикла до цих різких рухів і страху, що згодом почала боятися навіть самої мами та тягнулася лише до тата.
Родина деякий час прожила у Старокостянтинові. Тут жінка народила ще одну дитину, а згодом сім’я, здається, повернулася до Харкова.
Ця історія для Ліни Валеріївни — один із прикладів того, як війна впливає на дитячу психіку.
«Дуже багато дітей мають тривожність, бояться, гостро реагують на різні ситуації. Тут багато залежить і від батьків: якщо дорослі спокійні, дитині теж легше. Але є діти, яким потрібна допомога психолога», — зазначає лікарка.
У Старокостянтинівському центрі ПМСД, в амбулаторії №1 у Болгарському містечку, працює кабінет ментального здоров’я. Там психолог надає допомогу і дорослим, і дітям.
Серед пацієнтів Ліни Валеріївни є близько 30 дітей із родин внутрішньо переміщених осіб.
«Спочатку діти з родин переселенців були більш тривожними, не було такої довіри. Вони ще певний час підтримували контакт зі своїми лікарями. Але за ці роки ми вже звикли одне до одного», — розповідає педіатриня.
Приблизно 40 маленьких пацієнтів лікарки нині перебувають за кордоном. На початку війни батьки часто підтримували з нею зв’язок, радилися щодо здоров’я дітей. З часом родини облаштувалися на нових місцях і перейшли до місцевих медичних фахівців.
Близько 20 дітей щодня і майже 900 пацієнтів на обліку
Нині робочий день Ліни Валеріївни — це в середньому близько 20 маленьких пацієнтів. У неї на обслуговуванні приблизно 900 дітей, серед яких на сьогодні — 35 малюків віком до одного року.
Загалом Старокостянтинівський центр ПМСД обслуговує майже сім тисяч дітей. У закладі працюють троє педіатрів.
Робота лікаря первинної ланки — це не лише прийом хворих. Значну частину часу займає профілактика: планові огляди, вакцинація, спостереження за розвитком дітей, спілкування з батьками, своєчасне виявлення можливих проблем зі здоров’ям.
За словами лікарки, цього року Старокостянтинівський центр ПМСД посів перше місце за показниками профілактичних щеплень серед дітей. Це результат великої спільної роботи медиків і батьків.
«Діти приходять і на вакцинацію, і з різними захворюваннями. Є малюки з хронічними хворобами, до яких потрібно особливо уважно ставитися, адже звичайна вірусна інфекція може перебігати в них значно важче», — пояснює Ліна Валеріївна.
Окремий напрям роботи — оздоровлення дітей, які часто хворіють на респіраторні інфекції. Цього року 34 дитини пройшли санаторне лікування.
Серед пацієнтів лікарки є також діти з інвалідністю. Раніше в центрі діяла програма паліативної допомоги: медики виїжджали до таких дітей додому, надавали необхідну допомогу, забезпечували ліками та засобами гігієни, до роботи долучався психолог. На жаль, нині цього пакета послуг уже немає.
Важкі випадки, які не забуваються
За 34 роки роботи було чимало історій — і радісних, і дуже непростих. Деякі з них лікарка пам’ятає досі.
Один із випадків, який залишився в пам’яті, стався в її перший робочий день в інфекційному відділенні. До лікарні привезли дитину у важкому стані, майже без свідомості. Медики надавали допомогу, боролися за її життя. А наступного ранку, коли Ліна Валеріївна прийшла на роботу, та сама дитина вже вибігала їй назустріч.
Водночас є випадки, які згадувати боляче. Особливо важкими були пацієнти з менінгококовою інфекцією — захворюванням, яке може мати блискавичний перебіг і становити серйозну загрозу життю.
Лікарка згадує й ситуацію з маленьким пацієнтом, у якого аналізи показували дедалі нижчий рівень гемоглобіну. Дитина зовні зовсім не відповідала тим показникам, які фіксували лабораторні дослідження. Ліна Валеріївна наполягла на додаткових обстеженнях і направила малюка до гематолога. На щастя, подальші результати виявилися добрими, а побоювання не підтвердилися.
Для лікарки важливо не пропустити небезпечний симптом і вчасно скерувати дитину до вузького спеціаліста.
«Якби обирала знову — знову стала б педіатром»
За роки роботи Ліні Валеріївні пропонували перейти на посаду сімейного лікаря. Але вона відмовилася. Каже, що чітко знає своє покликання.
«Якби сьогодні довелося знову обирати професію, я б обрала тільки педіатрію», — говорить вона.
Поза роботою лікарка любить проводити час на дачі, читати книжки, слухати музику, зустрічатися з друзями та подорожувати. Особливо подобається відкривати для себе інші країни, коли з’являється така можливість.
Напередодні Міжнародного дня педіатра вона насамперед згадує людей, які свого часу допомогли їй стати фахівчинею. Серед них — Аркадій Улянович Присяжнюк, який і нині працює та багато чого навчив її у професії, а також покійний Володимир Платонович Кульбаченко — завідувач інфекційного відділення, де Ліна Валеріївна розпочинала свій шлях після інтернатури.
«Педіатрія — чудова професія, але дуже відповідальна. Мені здається, сьогодні її дещо недооцінюють. А батькам хочу побажати любити своїх дітей, прислухатися до них, дбати про їхнє здоров’я, вчасно робити профілактичні щеплення. І, звичайно, усім бути здоровими», — каже лікарка.
Джерело: starkon.city
Новини рубріки
У Старокостянтинові готують благодійний збір для дитячого будинку «Берізка»
20 листопада 2026 р. 09:04
До Хмельницького СІЗО намагалися передати медичні пластирі з наркотиком: організатора судитимуть
20 листопада 2026 р. 08:43
Новини Старокостянтинівщини: міжнародна нагорода, ялинка для бібліотеки, навчання і проєкти
20 листопада 2026 р. 08:31