«Споминайте мене хоч устами», - Михайло Максимович

15 вересня 2024 р. 10:07

15 вересня 2024 р. 10:07

15 вересня 1804 року на хуторі Тимківщина поблизу Золотоноші у Олександра та Ликерії Максимовичів народився первісток син Михайлик. Дід Михайла Максимовича по батьковій ліній - секундмайор Іван Максимович після відставки придбав землі у с. Прохорівка, які пізніше заповів онукові. Там нині, на Михайловій Горі Михайло Максимович і похований.

Мати Михайла Ликерія (Гликерія) з родини Тимківських. На час народження сина їй виповнилося п'ятнадцять з половиною років, і за віком більш була синові за сестру і подругу. Саме від юної матері та її подруг чув Михайлик перші українські народні пісні. Ставши знаним етнографом і фольклористом, записав і видав 1827 року збірник «Малоросійські пісні». Рід Ликерії походить від козака Бубнівської сотні Тимофія Тимка, діти якого вже підписувалися Тимківськими. По матері були у Михайла аж п’ятеро дядьків. Кожен з яких був відомим на свій час діячем, а двоє (Ілля та Роман) – професорами. Максимович з особливою любов’ю і теплом згадував своїх рідних, які допомагали і підтримували племінника.

Вчений-енциклопедист - філолог, історик, археолог, природознавець, фольклорист, етнограф, письменник; тридцятилітній ректор університету святого Володимира - і все це Михайло Максимович, наш земляк!

Свою першу освіту майбутнє світило науки, як і його мати та дядьки, здобув у Золотоноші – в монастирській школі на Зозулівці (Благовіщенський монастир). Для нас, нащадків–земляків вчений залишив великий дар – свої праці, одна з яких «Спогади про Золотоношу», написана 1848 року (далі - скорочено).

• «Золотоноша - кругом хороша» - говорить місцеве прислів’я і я не раз повторював його, в’їжджаючи в Золотоношу шляхом Лубенським, з лівої сторони ріки, званої теж Золотоношкою. Звідти це смиренне місто видається як невеликий затишний острів, гарно обігнутий рікою і річковою лукою, і оточений довкіл передмістями».

Згадує автор і про одного з власників Золотоноші Єремію Вишневецького, подає список володінь - інвентар князя Єремії. Площа володінь якого територіально сягала сучасної Полтавської, частини Чернігівської, Черкаської, Київської областей.

За описами Максимовича маємо і зображення первісного вигляду нашого міста: Замкове укріплення, Переяславські і Кропивнянські ворота:

• «Переказ говорить, що обидві брами були із залізними стулками, на вежах висіли дзвони, увесь вал обставлений гарматами…» Звертаємо увагу на опис наявних в місті церков Троїцької, Жон Мироносиць (кладовищенської), Успенської, Миколаївської, за якою було міське кладовище. Детально описуються вцілілі надгробні камені з написами «преставися раб Божий Тимофій Шепель року Божого 1656 місяця вересня дня 26», та «ро(ку) Божо(го) 1619 преставися раба Божия Марія Іваниха Перехрестова жона».

До речі, нині ці камені знаходяться на музейному подвір’ї.

Автор зазначає, що біля Миколаївської церкви були поховані батьки запорозького отамана Івана Малашевича, що «в 1734 році повернув під Руську державу Запорозьке товариство, прогнане Петром І у Кримську орду після Полтавської справи. Тоді отаман подарував церкві Євангеліє 1733 року».

Максимович описує історію відбудови Благовіщенського монастиря у Золотоноші 1764 р. (це сталось після того, як 1760 згоріла обитель у Коробівці). При монастирі була школа, «тут училися грамоті рідні близькі мені п’ятеро братів Тимковських, що потім здобувши освіту в Московському університеті всі стали письменниками. …в якій пройшов і я повний курс тутешнього навчання – граматку, часловець і псалтир…» Михайлова вчителька Варсонофія, на час відвідин була вже ігуменею Красногірського монастиря. Благовіщенський монастир проіснував до 1817 року, пізніше там була парафіяльна церква (проіснувала приблизно до 1937 року). Цікавим для істориків та краєзнавців є описаний в Спогадах «чоловічий період» (початок ХVII – 1787 р.) - жіночого Красногірського монастиря.

Минає 220 років від тої вересневої днини, коли на світ Божий на хуторі Тимківщина, поблизу Золотоноші народився Михайло Максимович – всесвітньо відомий вчений-енциклопедист , який заповідав нащадкам:

Споминайте мене хоч мислями,

Споминайте мене хоч устами,

Споминайте мене добрими словами -

Я ж був добрий хлопець між вами.

Споминаємо.

За матеріалами Золотоніського краєзнавчого музею ім. М. Ф. Пономаренка підготувала директорка Віта Ямборська.

***

Черкаські