Від електрика до морпіха – торований шлях 22-річного Ростислава Гусака

19 вересня 2024 р. 13:21

19 вересня 2024 р. 13:21

Цьогоріч новий навчальний рік стартував 2 вересня. Адміністрація золотоніської гімназії використала короткочасну відпустку свого випускника 2017 року, а нині морського піхотинця Ростислава Гусака для зустрічі із школярами на святковій лінійці.

Ця нагода – удача для журналістів. Тож не прогавили і ми. Розмова із 22-річним захисником додала упевненості: у нас – надійний захист. А вже тоді мелькнуло: як швидко подорослішали наші діти.

Ростислав Гусак – народився і виріс у Золотоноші. Навчався у гімназії ім. Скляренка. Серед шкільних предметів перевагу віддавав історії, українській мові. Потім - у Черкаському політехнічному фаховому коледжі. Після здобуття спеціальної освіти електрика-енергетика у 2021 році пішов на контрактну службу до Збройних сил України. 30 липня 2024 року – термін контракту закінчився.

• - Але я продовжую служити далі у 35-ій окремій бригаді морської піхоти ім. контр-адмірала Михайла Остроградського, - каже впевнено. – Я його перепідписав, щоб отримати сержантське звання. У моїх планах – подальше навчання військовій справі. Уже наступного року отримаю диплом про вищу освіту і, якщо все добре складеться, стану офіцером.

Війна змінила плани хлопця. Але фахові навички стали у нагоді. Особливо при вивченні електротехніки та енергетики, а також під час ремонту та обслуговування електрифікованих пристроїв та механізмів.

• - Щоби я став військовим – про це мріяв мій батько Ярослав. У житті так склалося, що я обрав морську піхоту. Мені дуже пощастило з нашим підрозділом, - зізнається щиро. – У нас дуже класний підрозділ, цікава робота. Вона мені дуже подобається і тому я задоволений.

Ростислав розповідає про свої перші враження від військового життя, адже прийшов з цивільного устрою, із невійськової сім’ї, не маючи елементарної підготовки і навичок. Уява про дисципліну і порядок формувалася на основі фільмів та серіалів.

• - Варіант строкової служби не розглядав взагалі, - зізнається, - а в Армію хотілося, не терпілося себе випробувати. Звернувся у рекрутинговий центр морської піхоти, де мені надали координати контактної особи. Я вже знав, у яку бригаду хочу. Тому мене познайомили з моїм майбутнім командиром, з командуванням підрозділу.

Військовик деталізує, як пройшла перша зустріч, співбесіда, де визначилися з посадою, з обов’язками. Тільки після цього був підписаний контракт.

Цікавлюся, які приховані ресурси оголила служба у війську.

• - Я й не підозрював, що мене поглине з головою такий вид праці як човнова військова справа. Це дуже цікаво, різноманітно. Ти співпрацюєш з багатьма підрозділами, використовуєш багато технічних засобів. Це різні човни, різні катери. У різних умовах: вдень-вночі, на морі, на річках. Ти контактуєш з багатьма людьми. Океан нових знайомств. Буваєш у різних містах.

Це для стороннього човен, як маршрутка. Прийшов, сів і тебе повезли. А для моряків – це довгий період із складною підготовкою, куди входить розвідка місцевості з повітря на початковому етапі, а потім маса додаткових нюансів: маршрут, яка вода, яке дно, чи заміновано.

Любов до морської справи лише зміцніла після отриманого поранення. Думки полишити підрозділ морпіхів навіть не допускав. Залишився і продовжив виконувати свої обов’язки.

• - Буду навчати людей і передавати здобуті знання, - ділиться планами. – У нас немає навчального центру, доводиться самотужки опановувати спеціальність. Тому хочу заощадити час на навчання новачків.

Найбільше розчарування «Гуся» - байдужість людей, більшості яких просто немає ніякого діла до подій, що відбуваються у країні. Мало хто зважає на військових чи висловлює їм свою вдячність.

• - Двічі під час своїх приїздів у Золотоношу намагався за допомогою знайомого волонтера Станіслава Шабріна організувати зустріч з молоддю, з юнаками, - пояснює. – Але не прийшов ніхто, жодна людина, підозрюючи, на мою думку, що на зібранні представники ТЦК роздаватимуть повістки.

А ідея доволі проста - рекрутинг, щоб підтягти молодь у підрозділ морської піхоти, провести лекцію, ознайомити з нюансами роботи.

Серед однокласників Ростислава є мобілізовані. Один з них вважається зниклим безвісти, інший воює на Харківському напрямку. На фронті – рідний дядько хлопця. Батько теж мав бажання взяти до рук зброю, але завадила інвалідність.

• - Я пишаюся своїми батьками, - каже. – Мама Ірина та батько Ярослав - найкращі, бо вони завжди і в усьому мене підтримують. Знаю, що дуже переживають. Особливо «горіли нерви», коли дізналися, що я – 300-сотий. Але – це мій надійний тил.

Батьки повинні пишатися таким сином. Але вони надто скромні і лише одиниці з їхнього оточення знають, що Указом Президента України від 26 березня 2024 року Ростислав Гусак нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Раніше, за відвагу був удостоєний честі носити берет морського піхотинця. 35 окрема бригада морської піхоти неодноразово вручала йому відзнаки за успішно виконані бойові операції.

Позивний Ростислава - «Гусь». Цілком зрозуміло, що від прізвища. Та подумалося: дай Боже, тобі дитино, завжди виходити сухим з води, за будь-яких обставин знаходити вихід із складної ситуації.

Ми філософствуємо з приводу викладання шкільного курсу історії. У нас різні погляди. Але сходимося на тому, що нині простіше сформувати власну думку про історичні події, маючи необмежений доступ до різних інтернет-джерел. Виходячи з історичної практики, що усі війни в світі закінчувалися за столом переговорів, намагаюся спровокувати співрозмовника на передбачення російсько-українського збройного фіналу.

• - Мені не цікаво, яким способом припинеться це кровопролиття. Куди важливіше, аби тільки швидше, щоб було менше смертей. Можливо, при домовленостях воюючих сторін.

Наша розмова відбулася у визначний для історії день – 2 вересня, коли закінчилася Друга світова війна. Десь глибоко-глибоко в думках хотілося сподіватися, що цей збіг недаремний і десь таки сильні світу цього вже виношують способи укладення миру.

***

Черкаські