«Не дивлюся ніч, вечір чи ранок… Якщо до мене звертається військовий – все кидаю і і роблю»

08 січня 2025 р. 16:25

08 січня 2025 р. 16:25

Надія Мірошнікова – відома на всю Золотоношу кравчиня. Її унікальність у її майстерності. Вона може все. Для неї немає чогось неможливого! Якщо це фасон дизайнерської сукні, то буде точно як на фото, якщо хутряний одяг – не проблема! Пропалили дірку в улюбленій шовковій блузі – вона знайде варіант як все виправити. Найскладніші танцювальні костюми чи пошиття у найкоротший дедлайн, «на вчора» - це все вона. І головне – якість. Ідеальні шви й обробка завжди – «як книжка пише». Ба більше, її послугами регулярно користуються у Швейцарії й Німеччині(!).

Народилася й вчилася у росії. У перший день повномасштабного вторгнення у її підвалі ховалися найближчі сусіди.

• - 24 лютого, я, як зазвичай, о 4 ранку спустилася у підвал працювати. Потім почались дзвінки. Син попросив забрати внучку. Приїхала донька з дітьми. Прийшли сусіди. Я всі стільчики-табуретки вниз принесла, подушечки маленькі знайшла. Нас було тринадцять і маленька собачка. А сусідка-білоруска й каже: «От знали б ті кацапи, що від їхніх обстрілів ми зараз ховаємось у росіянки в підвалі!», - з гіркотою згадує жінка.

До роботи повернулася за два тижні. Недалеко від її будинку поселилися військові і часто проходили повз. Хто сказав про майстриню – хтозна. Та спершу, вибачившись, зайшов один: попросив вкоротити рукави. За кілька днів – інший: вставити стрічку резинкою й бігунок, а потім військові впевнено протоптали стежку до майстерні швачки.

• - Як брати гроші з них, коли ти на цих людей покладаєш найбільші сподівання?! Як я рада бачити тих, кого знала з початку війни, а вони й досі приходять. Військовим шию у будь-який час і безплатно. Я вночі сидітиму, чи до ранку, але для них все зроблю вчасно!

Якось прийшов чоловік у пікселі з папірцем. Хотів пошити чохол на аптечку, із застібкою MOLLI. На папірці чіткі параметри. Забирати вже готову річ прийшла його дружина з донькою. Як подяку принесли цукерки для майстрині.

• - Я жінці кажу: «Мені нічого не потрібно, дякую!» А вона: «Чоловік сказав віддати й крапка!». Я взяла, але так погано себе почувала після цього. У них дитина маленька, чоловік військовий… а вони мені цукерки!

Взимку в’язала шкарпетки для військових. Нитки купувала в секонд-хенді. Цього року у холодний сезон хлопці попросили пояси для спини.

Якось у соцмережі швачка натрапила на допис Юрія Скорика про шиття аптечок. Написала йому.

• - Юрій приніс нам зразок і тканину. А потім піксель донька купувала у Черкасах. Як виявилось, за якісними показниками, він був ще кращий, невидимий для тепловізора. Ми шили все частинами. У нас була певна «ділянка» роботи, за яку ми з дівчатами відповідали. Шили близько двох тижнів. Іноді навіть відкладали свою роботу повністю, щоб виконати делеговану частину, - згадує пані Надія.

Пізніше у фейсбуці кравчиня прочитала, що у бібліотеку потрібні шерстяні нитки та мішковина. Наступного дня жінка перебрала всю мішковину, яка в неї була, потім клубки ниток: підпалювала – перевіряла чи шерстяні. Зібрала повну сумку й відвезла у бібліотеку Людмилі Безкровній.

Якось написала дівчинка: "Чи можна блискавку поставити у спальник?».

• - Приходить така юна панночка з малечою на одній руці, а в другій величезний мішок для сміття зі спальником. Я швидко все зробила і дзвоню їй. А потім думаю, вона ж у мішку принесли спальник. Питаю: «У вас чохол є?». Каже, що чоловік десь загубив. Тоді спальник завтра заберете. Пошила їй чохол з утягуванням, зав’язками, щоб і ручка була, і кишеня збоку для зручності. Тут дівчинка приходить і приносить мені коробку цукерок. Я шокована! Я ж для військових все безплатно!

Один військовий прийшов на милицях і з паличкою. Йому потрібно було вшити штани, сильно схуд.

• - Видно, що після поранення. Не знаю куди його посадити… Ушила йому одяг в цей же день, ввечері дзвоню – забирайте, готово! Він приїжджає з коробкою цукерок!.., - бідкається Надія Анатоліївна. Жінка настільки почувала себе винною, що не могла опанувати себе і знайти вихід із ситуації. - Ввечері дзвонить донька, а я плачу. Розповідаю, що знову принесли цукерки вдячності, а мені не зручно, не знаю, що робити… І тут Іринка запропонувала ідею зі словом «Дякую!» на прапорі України, який вона брала з собою на Говерлу. Так і вирішили.

• - Я не звертаю увагу: це вечір чи ранок, вівторок чи неділя… Якщо до мене звертається військовий – все кидаю і виконую. Для мене – це люди-герої, які захищають мене і моїх рідних дуже високою ціною. Тому все від мене залежне, зроблю в найкоротші терміни.

Вона розуміє і вміє говорити українською, любить Україну, а ще більше своїх онуків.

• - Все почалося з Єгора. Він почав мене виправляти у реченнях. Правильно відмінювати слова чи ставити наголос. З дітьми зараз намагаюся взагалі постійно говорити українською. У мене розкладка на комп’ютері українська. «Добрий день!» і «Дякую!» можу сказати правильно. Я людина, яка звикла все робити на відмінно. Поки правильно не вмію говорити, а сказати неправильно – мені соромно. Тому вчуся!

Вона півень і лев за гороскопом. Вперта, цілеспрямована і вимоглива до себе. Для неї досі не існує завдання, з яким би вона не справилась. У неї неабиякий досвід у швейній справі й вона дійсно професіонал у своєму ділі. А ще вона наполегливо вчиться говорити українською правильно, щоб без акценту. Бо до абияк не звикла, їй треба – бездоганно.

***

Черкаські