Усміхнений «Маестро»: на щиті матрос Гончар

14 березня 2025 р. 12:39

14 березня 2025 р. 12:39

9 березня Золотоніська громада прощалася із 24-річним Андрієм Гончаром. Підтримати багатодітну родину, яка зовсім нещодавно переїхала на Золотоніщину, прийшли ті, хто бодай дотично знав і хоча б раз спілкувався з Андрієм. «Його не можна було не любить, - кажуть друзі і знайомі Лесі та Сергія Собків, котрі стали першими друзями родини на новому місці проживання.

Народився Андрій 12 серпня 2000 року у селі Тіньки, що на Чигиринщині. Він з дитинства вражав своєю життєрадісністю. Коли хлопчику виповнилося 3 роки, родина переїхала до міста Черкаси, де Андрійко пішов у садочок. У дитячому віці переніс складну хворобу – менінгіт. Маленький Андрій та його батьки здолали це випробування долі. Син виріс здоровим та сильним чоловіком.

За парту сів у Черкаській школі №34. Став захоплюватися карате. Маючи шкільне свідоцтво про освіту, вступив до технікуму. Обрав спеціальність технолог програмування. Навчальний заклад закінчив з відзнакою. Завжди захоплювався програмуванням і ремонтом телефонів.

Коли почалася повномасштабна війна, Андрій, незважаючи на проблеми із зором, вирішив стати добровольцем. Мобілізувався у вересні 2023 року. Спочатку служив у сухопутних військах, а згодом перевівся до підрозділу операторів дронів, адже мав великий інтерес і був тямущим у цій галузі.

1 березня поблизу населеного пункту Срібне Покровського району Донеччини внаслідок ураження ворожим FPV-дроном матрос Андрій Ліліянович загинув, до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі.

Я особисто не знайома з Андрієм. Але коли у грудні 2024 року, мої знайомі волонтерки Козлова і Шевченко разом з подружжям Собків відкрили збір на авто для Гончара і його побратимів, підключилася теж. Потім, коли машину вже була в Україні, пройшла досконалий техогляд, оголосили збір продуктів та золотоніських смаколиків, щоб не гнати авто без презентів, дарунків з рідного краю.

У вівторок, 4 березня мені зателефонувала Олена Козлова.

• - Я з поганими новинами…- сказала. – Андрій Гончар, що збирали на авто. Це ще не 100%, крихта надії є. Але в машину попадання…

Таких гірких новин про своїх підопічних ми ще не отримували. Це страшний гнітючий і шокуючий стан, спопеляючий…

• - Ми познайомилися з Гончарами, коли вони шукали житло в Золотоноші, - пригадує Леся Собко. – Допомагали з переїздом. Андрій відразу влаштувався на завод з виробництва сидру. Він такий, що не буде сидіти, склавши руки. Траву покосить – він уже. Комусь щось привезти – тут як тут. Коли восени 23-го Андрій мобілізувався, ми весь час підтримували з ним зв’язок, опікувалися. Але він ніколи нічого не просив.

Андрій любив грати на гітарі. Звідси й позивний – «Маестро». Мав гарні музичні здібності.

За рік приїхав у відпустку. Скромний, відмовився від пралки-автомата. Але з медикаментами таки вмовили. Зібрали кілька ящиків. Досвідчена Олена Шевченко допомогла посортувати, підписати, компактно спакувати. У посилки вклали в’язані речі.

• - Коли Андрій був у відпустці, дізналися, що підрозділ конче потребує автомобіля, - розповідає Леся. – Бо хлопцям доводиться їздити на «металоломі», що придбали за власні гроші.

Золотонісці зібрали на авто для побратимів Андрія. Напакували в нього і води, і засобів гігієни, і продуктів… Провести Маестро в останню дорогу хлопці приїхали саме цим автомобілем.

• - Машина- звір, у нас такої ніколи не було, - дякували 24-25-річні захисники після поховання.

Андрій та його сестричка Аня – двійнята. Андрій став дядьком у ті дні, коли був оголошений збір на авто для нього: Аня стала мамою. У нього залишилася ще молодша сестричка Маша та 2 братики – 8-класник Діма та 6-класник Юра. Мама Наталія Федорівна втратила найстаршого сина, а кохана дівчина Анастасія - кохану людину.

Короткий, але яскравий життєвий шлях Андрія Гончара — це історія про силу духу, рішучість і прагнення досягати своєї мети попри всі труднощі. Ця втрата - непоправний біль, описати який бракує вагомих слів.

Герой віддав своє молоде життя, захищаючи нашу землю, наші цінності, наше майбутнє. Його сміливість, відданість та жертовність ніколи не забудуться, вони назавжди залишаться в наших серцях.

Подовшала Алея Пам’яті на міському кладовищі. Коли будете проходити нею і у вічі втрапить пам’ятник з гітарою, зупиніться і віддайте шану золотоніському Маестро.

***

Черкаські