Жив тихо, а відійшов у дзвонах слави: прощання з Олександром Вакулою

17 квітня 2025 р. 15:37

17 квітня 2025 р. 15:37

У жахливі роки війни ми звикаємо до того, з чим змиритися не можливо. Важкі нескінченні втрати, що огорнули нашу громаду і не можуть залишити байдужим жодного свідомого золотонісця.

11 квітня усі дороги скорботних містян другий день поспіль зійшлися в Меморіальному парку міста. З усіх районів Золотоноші люди йшли попрощатися із славним сином українського народу 41-річним Олександром Вакулою.

.

У руках квіти, оповиті траурними та жовто-блакитними стрічками. Багато квітів, багато людей, багато сліз, багато горя і болю, який важким каменем лягає на душу…

• - Тепер у нього вишивані крила, він житиме в доньчиних очах, у серці жінки, що завжди любила, безсилого на синових плечах, - слова лунали з уст ведучої Маргарити Лазарєвої і карбувалися у свідомості присутніх.

Олександр Миколайович Вакула народився 25 травня 1983 року в Золотоноші. Навчався в гімназії ім. С. Д. Скляренка. Отримавши документ про середню освіту, вступив до Черкаського державного технологічного університету. Здобув вищу освіту за фахом «інженер-технолог».

Працював майстром на лікеро-горілчаному заводі «Златогор». Згодом очолив цех Золотоніської філії ДП «РоялФрутГарденІст».

Уже на другий день повномасштабного вторгнення - 25 лютого 2022 року - Олександр Вакула був мобілізований Золотоніським РТЦК. Понад три роки фронтових доріг, сотні успішних бойових виходів і виконаних завдань, випробувань, звитяг, втрат побратимів. Понад три роки він стояв щитом за золотонісців, за батьків, за свою родину.

4 квітня 2025 року Олександр загинув. Загинув на далекій, густо политій кров’ю Донеччині, поблизу населеного пункту Бурлацьке Волноваського району. Бойове завдання для золотоніського розвідника-сапера стало останнім…

Мав чудову сім’ю – дружину Олену Володимирівну та двох діток – 9-річну доньку Вікторію та 4-літнього сина Владислава.

Колеги і друзі знають Олександра Миколайовича як дуже добру людину, яка попри всіляку зайнятість готова прийти на допомогу в будь-який час доби.

Полюбляв відпочивати на природі, рибалити. Його особливою рисою було дотримання порядку і чистоти. Розкладаючи вогонь, дбав, щоб він не поширився за межі, тому дбайливо обкладав вогнище дерном. Він ретельно слідкував чи повністю загасили багаття, чи не залишилося сміття. Не лише після відпочинку родини з друзями, а й після інших людей. Ніколи не конфліктував і не повчав відпочивальників-сусідів, міг спокійно прибрати залишений ними непотріб.

• - Саша був дуже гарним сім’янином, він любив свою дружину Олену і робив усе щиро, не показово, щоб вона почувалася щасливою. Обожнював своїх діток, - діляться друзі родини.

• - Ніякі слова не зменшать біль, що охопив рідних, - сказала секретар міської ради Наталія Сьомак. – Допоки ми живемо, допоки дихаємо, будемо пам’ятати подвиг Олександра та усіх захисників, хто віддав найдорожче - своє життя. Ми – українці, ми ніколи не відступимо перед мерзотою, що хоче знищити нас як націю.

Прощальні слова прозвучали від директорки гімназії Валентини Боченкової, де навчався Олександр і яку відвідує його донька:

• - Ми проводжаємо до Небесного легіону нашого Героя, захисника Олександра Вакулу. Коли помирає особистість – світ стає біднішим, бо втрачає сутність цієї особистості. Наша громада втратила яскраву особистість. Він любив життя. Як кажуть однокласники та вчителі Олександра, він був справжнім патріотом України, організатором добрих справ. Між собою звали «Наш Вакульчик». Олександр переймався вихованням дітей, не стояв осторонь наших гімназійних справ.

У скорботі батьки Олександра Вакули – Микола Петрович і Ганна Андріївна, сестра Олена та тесть Володимир Іванович і теща Людмила Олександрівна. Вони усі вмить посиротіли, збідніли на сина,чоловіка, брата, зятя.

Важка і темна війна залишає відкриті рани…

Олександре, честь!

***

Черкаські