Великдень на Золотоніщині: свято з ароматом паски та відлунням предків

20 квітня 2025 р. 13:20

20 квітня 2025 р. 13:20

Великдень в Україні — це не просто релігійна подія. Це цілий всесвіт обрядів, традицій, запахів, фарб і спогадів, що пульсує в кожній родині. На Черкащині, в самому серці країни, ці традиції сягають сивої давнини і живуть не лише в обрядах, а й у серцях.

Завіса великоднього дійства відкривається Білого тижня, відомому ще як Страсна або Чиста седмиця. У народі цей період ще називали Страшним чи Живним — не лише через суворий піст, а й через глибину ритуального очищення.

Понеділок — марафон чистоти: білили хати, мили вікна, оновлювали підлогу свіжою глиною.

Середа — день зібраності: господиня готує святковий одяг, рушники, взуття для всієї родини; господар — закінчує справи на полі, прибирає двір та комору.

Чистий четвер — ритуал купання: ще до сходу сонця дітей купають, аби змити хвороби. За легендою, ворон того дня теж несе своїх пташенят до річки — хто скупався раніше за воронят, той буде щасливий і здоровий увесь рік.

Після обіду наводили лад вже в хаті: рушники клали за образи, квіти над комином ставили. Господар готував «трійцю» — три великі свічки, в які вкладаються освячені квіти-зілля. Вручну — сукав. У Страсний четвер правиться особлива служба в церкві — Страсті Христові. Цього дня й освячують свічки в церквах.

Цього дня печуть і паски. Зверніть увагу: піч і сіль — обереги. Сіль обгортають ганчіркою, запікають у печі — виходить «чорна», або Четвергова, з потужною захисною силою.

Страсна п’ятниця. День, коли світ завмирає. Христос на хресті — і вся природа, і люди в скорботі. Роботі — зась. Дзвони мовчать. У церкві — Плащаниця, а хлопці стукають у калатала, нагадуючи про муки Спасителя.

У Черкаській області, як і по всій Україні, віряни збирають великодній кошик, який несуть до церкви для освячення. Здебільшого пекли паску. У деяких регіонах готували баби, бабки або сирні паски.

Рецепт обрядового хліба передавався в родині з покоління в покоління жіночою лінією. Думаю, ви знаєте, що випікання паски — майже магічний ритуал. Щоб вона вдалася, господиня має бути чисто вбрана, вдома — тиша й тепло. У кухні — ні протягів, ні балачок. Тісто замішують довго, часто — в ночвах. Зверху — символи: пташки, хрестики, колоски. А ще — білкова помадка, знайома і сучасним господиням.

Народні прикмети:

• Паска не має впасти! Інакше — хвороби або біди. Поки паска печеться, господиня не має права сісти, щоби паска «не сіла».
• Гарна паска — добрий рік. Якщо спечена паска вийшла високою, великою, рівною, то рік для членів родини обіцяв бути добрим.
• Незаміжнім — рецепт щастя: скуштуй 12 пасок від 12 господинь.
• Засохлу паску не викидають: сушать або дають худобі.

До речі, раніше паску їли не лише з маслом чи яйцем, а й із печеним м’ясом або салом. Не завжди вона була солодкою.

«Допоки ми розписуємо писанки — світ живе», — каже народне повір’я. На Черкащині це справжнє мистецтво.

• Писанка — сире яйце, розписане воском і фарбами.
• Крашанка — варене, зафарбоване в один колір (переважно червоний).
• Крапанка — з восковими цятками.
• Дряпанка — вишкрібана голкою.

Фарбували натуральним: лушпинням цибулі, буряком, листям. Вода з варених яєць — косметика для обличчя дівчат, нею вмивались, аби личко було гарним.
Діти на Великдень — в епіцентрі забав: грали крашанками в «навбитки», «котка», «відгадки».

Після служби — традиційне розговіння. Господар мовить: «Дай, Боже, і на той рік дочекатися...» — і лиш після його слів починалась спільна трапеза. Крашанкою у мисці вмиваються, натирають щоки салом — щоб влітку не потріскала шкіра.

В Україні досі збережена традиція «христосуватись» — вигукувати «Христос Воскрес» і обмінюватися крашанками (або битись ними, пригадуєте як у дитинстві – хто кого подужає?).

Починали святкову трапезу з розрізання свяченої крашанки на стільки частин, скільки було членів сім’ї. Кожен отримував шматок свяченої крашанки. Потім — паска. Кожен мовчки з’їдав свій окраєць, а потім брався до інших страв —а на столі була і ковбаса, і холодець, печене м’ясо, локшина з гускою, сальтісон. У заможних — порося з кашею, у скромніших — риба, збережене в смальці м’ясо ще з Різдва. І, звісно ж, хрін!

Багато родин, які не могли собі дозволити широкий асортимент м’ясних страв на Великдень, тримали у діжечках кільце ковбаси чи шматок солонини ще з Різдва. Досить довгий час в Україні зберігалась давня практика збереження м’ясних продуктів у смальці. Для цього кільця ковбаси вкладали у макітру/глиняний горщик та заливали розтопленим смальцем. Без доступу кисню такі продукти легко зберігались кілька місяців.

Обов’язковим до м’ясних страв подавали хрін чи цвіклі — буряк з хроном. Вважалось, що на Великдень неодмінно потрібно скуштувати пекучого кореня: зʼїси невеликий шматочок і хрін допоможе, коли заблукаєш у лісі.

У ніч із суботи на неділю розпалювали вогонь очищення. Вербове або дубове полум’я мало освітити все село. Інколи — старе колесо, діжка або навіть бочка шинкаря. А найсміливіші — крадькома просили (або «позичали») дерев’яну річ у священника.

Великдень святкують три дні, не лише на рівні родини, але і громади. У Великодню неділю — родинне свято. Традиція збиратись на Великдень усією родиною в батьківській хаті, розділяти між усіма членами освячену в церкві паску та яйце — звичай, який зберегли до сьогодні.

У минулому колективні святкування молоді після Великодня мали ритуалізований характер. Після Великоднього сніданку, парубочі й дівочі громади збирались разом, водили хороводи, гойдались на великих гойдалках. По обіді молодь та одружені пари сходилися на цвинтар. Підлітки вчилися дзвонити в дзвони, а парубки грали в «довгу березу». Кілька хлопців, розмістившись шеренгою один від одного на 10 кроків, схилялись на коліно і пригинали голову. Той, що позаду перестрибував передніх і також займав подібну позу. Гра закінчувалася тоді, коли «довга береза» обійшла довкіл церкви.

Понеділок — «Волочільний»: христосування, обмін писанками, гостинці кумам і повитухам. Залежно від того, до кого йдуть у гості, такий несуть гостинець. Жінка йде до баби-повитухи, що в неї приймала пологи. Бере гостинець: горілку, три калачі, три яблука або крашанки. Усе це залишається бабі, а горілку разом випивають. Кум до кума, а кума до куми. На гостинець беруть: три калачі, три яблука або крашанки. Горілку господар дає свою, один калач повертає назад, а все решту залишає собі.

А ще — «Обливальний». Ще до сходу сонця дівчата йшли вмиватися до криниць. Хлопці тим часом уже підстерігали їх. Як тільки відерце з водою з’являлося на криниці, парубок, що уподобав дівчину і хотів дружити з нею, зненацька обливав її. Це вважалося природною витівкою. Могли обливати й біля потічків та річок. Дівчина, котру хлопець облив водою, мала подарувати йому писанку. Дівчина йде до криниці, а хлопець ховається з відром — обливанням висловлює симпатію. Вона ж дарує йому писанку.

У третій день — гойдалки, хороводи, ігри біля церкви. А парубки йдуть «відгуляти писанки», які їм дарували дівчата.

Великдень на Черкащині — це більше, ніж свято. Це подорож у часі, що веде від прадавніх вірувань до сучасного столу, де поруч із паскою — тепло батьківського дому, родинна єдність і надія на добрий рік.

***

Черкаські