Перші години і дні війни зенітників

10 липня 2025 р. 15:59

10 липня 2025 р. 15:59

- Для мене війна триває ще з 2014 року, вже тоді я захищав суверенітет нашої Батьківщини, неодноразово беручи участь у виконанні бойових завдань під час проведення АТО (ООС) на Донбасі, - розповідає командир зенітної ракетної батареї військової частини А1973 майор Вадим Боржовський. - За цей час я пройшов шлях від простого солдата до командира зенітної ракетної батареї.

З початку 2022 року наш дивізіон готувався до виїзду в район проведення ООС, який планували на березень. Але у світлі загальновідомих подій ставало все більш очевидно, що найближчим нашими цілями можуть стати не лише безпілотні літальні апарати, а й розпіарена бойова авіація нашого північного сусіда.

Тривожними і загрозливими були січень та перша половина лютого 2022 року, які за повсякденними клопотами пройшли швидко. І ось 22 лютого 2022 року я отримав команду на виїзд зі своєю батареєю в район міста Миргород. Події, що розгорталися в той час і прикували увагу усіх ЗМІ, давали чітке розуміння: поставлене завдання швидше за все означає, що найближчим часом ворог нападе. Надвечір вже була сформована колона на виїзд, усе необхідне майно, спорядження та боєприпаси були завантажені. Виїхали ми вже вночі, і на світанку 23 лютого прибули на визначене для розгортання місце, де й зайнялись облаштуванням позицій для СВУ, спорядженням їх ракетами та подальшим маскуванням, розгортанням зв’язку і звісно облаштуванням табору для особового складу.

Непомітно пройшов день, а близько другої години ночі всі зайняли свої місця згідно з бойовим розрахунком. У цей же час неподалік від нас з аеродрому почали злітати літаки. Неприємність спіткала після 3-ої години ночі, коли перестав працювати військовий зв'язок, і будь-які спроби його відновити виявились марними. Працював лише стільниковий цивільний зв’язок.

О 4-й ранку потужний спалах яскраво-фіолетового кольору в районі аеродрому освітив ніч навколо, потім до нас донісся гучний звук вибуху. Стало зрозуміло, що почалась повномасштабна війна, і мої старенькі БУКи займуться саме тією роботою, для якої вони свого часу і були створені – протистояти авіації та крилатим ракетам. Перший день повномасштабної війни у нас пройшов практично без відпочинку і сну – через високу активність ворожої авіації, нові й нові прольоти крилатих ракет, обслуги СВУ перебували практично у постійній готовності. З новин стало відомо про захоплення Зміїного, висадку ворога в Гостомелі, просування колон рашистів як на північному напрямку, так і на Півдні, швидке захоплення ними Херсону. Але усі ми робили те, що від нас вимагалося, незважаючи на втому, відсутність сну та досить невтішні новини з фронту.

Увечері я отримав наказ про переміщення моєї батареї до Києва. Вечір і ніч пройшли у зборах та тривогах, так як був лише один трал, зранку 25 лютого колона з однією СВУ рушили в сторону Києва, а я з другою СВУ, з обслугою і охороною, залишився на місці. Згодом отримав сумну звістку, що колона була знищена атакою ворожого гелікоптера в ході маршу, а ми зазнали перших втрат – загинули наші побратими. Незважаючи на біль втрати своїх товаришів, сильнішою стала ненависть до ворога і бажання помсти. Цього ж дня моя обслуга знищила ворожий гелікоптер, частково поквитавшись із ворогом за загиблих друзів.

Вночі ми повернулись до пункту постійної дислокації, а звідти знову вирушили вночі в дорогу.

26 лютого я зі своєю обслугою вже був на Київщині і захищав небо столиці. Березень був важкий – ворог намагався прорватися до столиці, а ми прикривали наших хлопців на землі від атак з повітря. Холод, втома, постійна бойова робота нас не зламали, навпаки – загартували, зробили сильнішими. У постійній бойовій роботі і складних умовах остаточно відшліфувався високий професіоналізм моїх товаришів. З настанням квітня 2022 року Київщина була звільнена від ворога, що було радісною звісткою для усіх.

Далі шляхи війни приводили нас то в Центральну Україну, то на Північ (Чернігівщина, Сумщина), то на Південь (Херсонщина) чи Схід (Донеччина). Всюди ми працювали з повною віддачею, розуміючи, що від нашого успіху, нашої ефективності, залежить життя як наших воїнів на землі, так і мирних жителів в містах та селах, які російські терористи цинічно і безжально атакували своїми ракетами. Для мене збита ракета чи «шахід» - не просто чергова уражена ціль, а чиїсь врятовані життя.

Хоча вже триває третій рік війни, але я впевнений в своєму підрозділі, своїх людях. Ми вистояли і обов’язково переможемо.

Указом Президента України Вадим Олександрович Боржовський нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Андрій Бойко

***

Черкаські