Двійня в родині – це подвійне щастя і подвійне диво

17 липня 2025 р. 16:17

17 липня 2025 р. 16:17

Їх хочеться мерщій взяти на ручки, обійняти кожного, притиснутися до теплих щічок і відчути хоч крапельку цього подвійного щастя, яке сидить перед тобою у затишному сучасному візочку для двійнят. «От же ж пощастило батькам!», - думаєш мимохідь. Чарівним хлоп`ятам зовсім недавно виповнилося по рочку. Тимофійко – моторний і непосидючий, Дамірка – спокійний, неквапливий. Воно може й так, але по столику у кафе, доки тривала розмова, обидва ляпали з однаковим завзяттям, так їм сподобалася гладенька блискуча поверхня. Хоч на перший погляд вони дуже схожі, їхня мама Маша точно знає: розрізнити малюків легко, бо вони зовсім різні. Уявляєте, вони ще й Близнюки за гороскопом! Сюрпризи долі!

Тут різницю в характерах побачиш неозброєним оком: Вадим – серйозний, неговіркий, Каринка – весела щебетушка. Поряд з тандемом двійнят їхні матусі – Юля і Маша (фото). Заплутатися у цих сімейних відносинах легко, тому почнемо спочатку.

Юля Кривенченко і Микола Гава познайомилися у Черкасах, в Першій міській лікарні, де молоденька лаборантка працювала після закінчення медичного коледжу, а хлопчина-військовослужбовець лікував застуджені нирки. Юля – з Вільхів, Коля – з Білоцерківського району. У лікарні не вилежувався, а допомагав з євроремонтом. «Дивись, який гарний хлопець! Хочеш познайомлю?» - запитала колега. Отак і подружилися. Після виписки, переписувалися. Листи летіли з Вільхів у військову частину неподалік: «Тоді ще люди писали листи, - сміється Юля, – додому з Черкас поверталася повз його підрозділ, завозила Колі то пиріжки, то цигарки». Незабаром молоді люди створили сім`ю. Спочатку жили у Черкасах, потім переїхали у Вільхи. У 2004-му у них народилася донечка Маша.

• - Вона була така жвава, самостійна і бойова! – згадує Юля, - образити себе нікому не дозволяла! Моя маленька помічниця і порадниця. Я чогось думала, що більше не матиму дітей, але коли Маші було 8, виявилося, що помилялася. Дівчата-подруги з приймального відділення Золотоніської лікарні жартували: «У тебе, Юлю, буде двійня!», а я тільки сміялася. Вирішили з чоловіком, що будемо народжувати. Я - медик, тож на УЗД не поспішала, аналізів не робила, вже на 4-му місяці зібралася, пішла з «групою підтримки», подружкою з приймального - Людою Корнієнко. Лікар інформацію «видавав» поступово, тож я вже не витримала і попросила: «Ну кажіть вже: хлопчик чи дівчинка?» А він: «Бачу одну голівку… Бачу другу…» Я думала жартує, а він ошелешив - двійня! Каже: «Здається, дівчинка і хлопчик, але це неточно». Зайшла повідомити у приймальне – там ейфорія! Телефоную чоловікові на роботу – він у шоці, мовчимо обоє, а тоді він говорить: «Треба ще дві роботи шукати».

Дітки народилися здоровенькими, навіть немовлятами були тихі і слухняні. Маша дуже хотіла і чекала братика чи сестричку, тож стала мені незамінною помічницею. Тоді ще не випускали подвійних візочків для близнят, існували просто ширші за інші, де дітки поміщалися удвох. Донька наглядала за малими, поки я поралася по господарству, прала чи готувала їжу. Катала їх по двору, співала пісеньки. Коля багато працював, щоб прогодувати родину. Ми збудували будинок, тримали велике господарство: свиней, курей, кіз, каченят. Усе було добре, крім «сусіда», якому спокою не давала наша земля, наша країна, наше щасливе життя. Чоловік, ще у 2014 році, не раз заводив розмову про участь в АТО, але розумів, що я не потягну трьох малих дітей сама, тож тільки переживав, коли слухав новини і бігав надвір курити.

Коли Маша навчалася на 3 курсі ветеринарного коледжу, познайомилася у соцмережах з Максимом Свояком з Ковтунів. Почали переписуватися. Макс, незважаючи на молодість, вже тоді був ветераном війни, учасником бойових дій, адже після проходження «строчки» у Золотоніській військовій частині підписав контракт і продовжив службу. Воював під час проведення АТО, незадовго до повномасштабного вторгнення був у Маріуполі. Він і сьогодні на бойовому посту у військах протиповітряної оборони. Хлопець терпляче чекав, поки його обраниці виповниться 18, тож усього через місяць після цього вони одружилися. Відбувалося це так: з дитинства самостійна і досить незалежна дівчинка, вирішила все сама. Молодята прийшли до мами Юлі і оголосили: «Ми одружилися!» Як доказ – обручки і свідоцтво про шлюб. Ніякого весілля не було. Іде війна, наречений постійно на бойовому чергуванні, лише інколи приїжджає у короткі відпустки. Тато Коля – з першого дня війни на передовій, зараз – на Харківському напрямку. Головою родини Гавів довелося стати тендітній мамі Юлі. Тож не до гулянок. Так само було і з вагітністю Маші, коротко і ясно поставила перед фактом.

До нашої розмови приєднується вона сама: струнка красуня, модна і доглянута, з довгим волоссям і серйозним виразом обличчя, яке сяє посмішкою лише тоді, коли погляне на малечу. Аж не віриться, що вона вже матуся двох чудових хлопченят. Відразу видно – Маша жіночка самостійна, розважлива, впевнена у собі, прогресивна і рішуча. Вона з тих дівчаток, які рано подорослішали і набули навичок материнства у юному віці, бо допомагали доглядати молодших членів родини. Добре, що їй пощастило з чоловіком. Батьки виховали Максима турботливою, працьовитою, доброю, надійною людиною, яка розуміє, що таке сімейні цінності. Народження двійнят стало великою радістю для молодої родини Свояків, але й великим випробуванням. Маша емоційно розповідає, як зустріла щасливу звістку у тій самій «Авіценні», де колись була у схожій ситуації і її мама Юлія:

• - Як почула: «Вітаємо, у вас двійнята!», мало не впала! Це ж треба, знову двійня у нашій сім`ї! Згадала часи, коли няньчила братика й сестричку, скільки це мороки, аж запанікувала! Вибігла і мерщій до мами, вона цілодобово працює в лабораторії реанімації. Лечу, очі «по п`ять копійок», повні сліз, чую: щось шарудить! Дивлюся, а це бахіли, які я забула зняти. Аж до лікарні в них добігла!

Як у воду дивився! На останньому тижні вагітності мені, нарешті, повідомили – точно два хлопчики. Тож імена придумала перед самими пологами. Вирішила так: того, хто народиться першим, назву Даміром, адже батько Максима – Рідван - корінний кримський татарин, тож і мій чоловік має гени цієї нації. А другий синочок буде Тимофієм.

Спочатку молоді Свояки хотіли влаштувати гендер-паті, сучасну вечірку, на якій батьки діляться цією новиною з друзями і родиною. Але пробивати кульки з конфеті чи пускати кольоровий дим не довелося, бо лікар про плани молодят не знав і таємницю не зберіг, доповів радо: «У вас козачата». От же ж!

Хлопчики народилися у Черкаському обласному перинатальному центрі 8 червня 2024 року. Пологи були партнерськими, тож тато Максим брав у них найактивнішу участь. Що воно боєць! Свідомості точно не втрачав. Після народження синочків до вечора був з Машею у палаті, допомагав коханій приходити до тями. Наче відчував: скоро їй самій доведеться турбуватися про малюків. Так і сталося. Лише півроку сім`я перебувала у повному складі, а потім Максим знову пішов захищати країну, тож Маша тепер виховує хлопченят і за тата, і за маму. Вона живе з ними у Вільхах, в батьківській хаті. Про те, як це нелегко – ні слова, лише коротке: «Вже адаптувалася». Запитання щодо колискових і казочок молоду маму дивує. Вони, маючи усього рік від народження, дивляться навчально-розвиваючі передачі по телевізору, наприклад, такі, як «Пані Калина» і «Пані Юля». Жваво реагують на рухи і музику, підтанцьовують. Завдяки передачам Тимофійко навчився махати «Привіт!» і «Бувай!» Він – лідер у двійні малих Своячків.

• - Дамір ще повзав, а Тимофійко вже ходив, - розповідає Маша. – У нього вже багато волоссячка, можна розчісувати, а у Дамірка тільки починає з`являтися. Тимофій ще у животі був шебутний, бився ніжками, а Дамір спокійно лежав. Як я знаю, хто саме як себе поводив, коли ще не народився? Відчуваю. Я ж їхня мама!

Хлопчики активно ростуть. Їдять вже майже все, але найбільше полюбляють картопляне пюре. Зрозуміло, що без допомоги бабусь не обходиться. Мама Максима – Ольга, постійно передає Маші і онучатам продукти, природні добреники, вирощені в селі. На зв`язку з донькою і бабуся Юля. Називати її так просто смішно, але що поробиш, такі вони, родинні зв`язки. Мама й донька, на вигляд, наче дві подружки. І сімейне життя у них тепер схоже.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Микола Ґава одним з перших поїхав у військкомат і записався добровольцем. Юлі сказав так: «Я іду воювати не за політику, а за своїх трьох дітей, за Україну. Щоб цієї наволочі не було на нашій землі!» Юлія, як могла, допомагала чоловікові. Спочатку виручало чимале господарство. Заморожувала м`ясо, готувала паштети, смажила курей і качок, пересилала усе це Колі на фронт. Чого тільки він там не пережив! Довелося не раз витримувати обстріли фосфорними мінами. Потім з`явилися дрони, і війну почали називати «дроновою». Це стало просто пеклом! Бойовий шлях мінометчика Миколи Гави відзначений назвами відомих кожному населених пунктів і територій: Бахмут, Соледар, Вугледар, Серебрянський ліс та ін. Без голови сім`ї пройшли визначні події у його родині – одруження старшої доньки, народження онуків, святкування їх першого дня народження. Але Микола не раз ненадовго приїжджав додому, тож був у курсі подій, які не співпадали з його короткими відпустками. Бачився з рідними, познайомився із зятем, відходив душею у затишному сімейному колі.

Через відсутність чоловіка, Юлі довелося кардинально змінити життя. Хату у Вільхах вирішили залишити старшій доньці, а собі купили невеличку у Золотоноші. Хоч як Юля цього боялася, а навчитися їздити на машині таки довелося, без чоловіка і без коліс – як без рук, тим паче, що донька з онуками живе у селі.

• - Спочатку їздила на «автоматі», - розповідає молода бабуся, користуючись «сленгом» досвідчених автомобілістів, - тепер пересіла на «механіку». А куди подітися? Маша прив`язана до хлопчиків, а треба і продукти купити, і в лікарню на щеплення дітей звозити, і по одяг для малюків в магазини навідатися. Їжджу й на роботу. Одним словом, життя вимагає бути мобільною.

Двійня в одній родині – цікава і незвичайна подія. Та чи випадковість це?

Як згадує Юля, першою з її найближчих родичок, у якої народилася двійня і яку вона пам`ятає, була двоюрідна сестра її дідуся з Вільхів Олексія Кузьмовича Лущія. Це було десь у 60-х чи на початку 70-х років. На жаль, тоді немовлята, дівчинка і хлопчик, захворіли на пневмонію і не вижили. У теперішній час двійнята, хлопчик і дівчинка, порадували сім`ю Юлиної двоюрідної сестри по батьковій лінії. Двоє хлопчиків-двійнят поповнили родовід і Юлиного чоловіка Миколи. Мали таке щастя і родичі Максима Свояка. Так що двійня – це не виключення з правил, а скоріше закономірне явище в родоводах Гавів-Свояків, бо – це гени, спадковість.

Дві красуні, дві турботливі матусі двійнят, дві вірні дружини чоловіків-військових, які боронять країну. Постійні клопоти, недосипання, напруга, очікування телефонних дзвінків і безліч думок у голові, але доводиться бути сильними і підтримувати одна одну. «Я не дивлюся і не слухаю новин, - зізнається Юля, - вірю словам тільки своїх хлопців – чоловіка і зятя. Якщо чесно, вже виснажилася морально і якби не діти, було б дуже важко».

Дві пари чудових двійнят: маленькі янголята і розумненькі підлітки, а поряд дві Берегині. Дивишся на них і думаєш: які ж тільки гарні і мужні. І віриш – усе у них буде добре і доля обов`язково подарує обом родинам щасливе майбутнє.

Лариса Гайова

***

Черкаські