Ірландія – країна доброзичливих людей, що обожнюють суп-пюре і вирощують тільки картоплю

06 серпня 2025 р. 16:52

06 серпня 2025 р. 16:52

Про острівну країну, назва якої у перекладі з давньокельтської означає «Земля ейре» (корінний народ цього краю) ми знаємо не дуже багато. Вона відома також, як Республіка Ірландія, незалежна держава, яка знаходиться у північно-західній Європі і охоплює 26 з 32 графств острова Ірландія (6 інших, на півночі, залишаються у складі Сполученого королівства і утворюють Північну Ірландію – з вікіпедії). Маленька країна, в якій проживає трішки більше ніж 5 млн жителів, заявляє про себе досить голосно. По-перше: вона член ООН з 1955 року, по-друге: входить до першої десятки країн світу, як одна з найбагатших держав за рівнем ВВП на душу населення та індексом процвітання.

З початком повномасштабного вторгнення, Ірландія стала одним із перших союзників України і за три роки війни надала нам значну підтримку у різних сферах: фінансову допомогу вже майже на 400 млн євро, прихистила тисячі українських біженців, постійно здійснює нелегальну військову підтримку.

Як живуть сьогодні українці в Ірландії? Що їх найбільш вразило у цій країні? Як опинилися у такій далекій далечині? Про це ми говорили з Іриною, яка днями повернулася з «країни ейре», де перебувала протягом двох років. Не будемо поспішати її засуджувати, мовляв, втекла з України туди, де краще і спокійніше, бо тут ситуація інша. Ірина з матір`ю і дорослою донькою встигли виїхати з окупованої частини Херсонщини, залишивши усе, нажите роками. Оселилися у родичів в Золотоноші. Знайти роботу було непросто, тож Ірина з донькою перебивалися тимчасовими заробітками. І тут грянула біда – тяжко захворіла мама Ірини. На початку лікування допомогли рідні, але потрібно було ще довго боротися з хворобою, тож донька вирішила поїхати на заробітки. Ірландію порекомендувала подруга, яка давно там жила. Як зізнається Ірина, вона і уявити не могла, що побуває за кордоном, та ще й у такій далекій країні, але біда змусила. Тоді й згадала українське прислів`я: а нашого цвіту та й по всьому світу. Зараз воно особливо актуальне.

До столиці Ірландії - Дубліна жінка летіла літаком з Молдови, це – найближчий можливий маршрут, адже в Україні повітряні шляхи закриті, а до острівної країни тільки авіасполучення. У Дублінському аеропорту українських біженців чекають у конференц-центрі Citywest і допомагають їм.

Ірині, разом з іншими, надали притулок у селищі Горманстон (25-30 км від Дубліна), де поселили у студентському гуртожитку місцевого коледжу. Житло і харчування були безкоштовними, але за комунальні послуги українські біженці щомісяця платили по 70 євро з фінансової допомоги у 220 євро на тиждень, яку їм відразу надали. Її вони отримували протягом місяця, доки не влаштувалися на роботу (у 2024 році ця сума зменшилася до 38 євро). Ірина з подругами почали працювати на фабриці готової їжі «Ballymaquire foods». Робота була фізично неважкою, але потребувала уваги та швидкості. У пластикові лотки, які рухалися по конвеєру, треба було покласти їжу, попередньо встигнувши зважити її на вагах. Кожен відповідав за своє: хто накладав горошок, хто м`ясо, хто салат. Далі ці напівфабрикати вакуумували. Спочатку боліли очі, бо у цехах немає денного світла, а постійно горять лампи. Потім дівчата пристосувалися. Працювали у дві зміни: з 5:00 до 14:00 або з 14:00 до 23:00. Робочий тиждень – звичайна п`ятиденка, але, якщо хочеш заробити, можеш виходити і на шостий день, законом це дозволяється. Зарплата за місяць становить 2 тис. євро (100 тис. грн). На фабриці працювали, здебільшого, українці, молдавани і поляки. Місцеві жителі - тільки у конторі і на керівних посадах.

У перші ж дні роботи наші жінки були вражені стерильною чистотою в цеху: рукавички за зміну міняли по десять разів, одноразові шапочки та халати теж змінні. Підлогу мили до блиску протягом зміни. Біля фабрики стояв власний вітряк, який виробляв для неї світло. Все у цій країні вражало вимушених гостей. У невеличкому селі, де до війни не проживало і 400 осіб (зараз його значно поповнили біженці і заробітчани) є навіть коледж, у якому підлітки навчаються після здобуття середньої освіти. І школярі, і дошкільнята відвідують свої заклади тільки у формі, красивій і зручній. Цікаво, що водії двоповерхових автобусів, які курсують селом і за його межами кожні пів години, теж одягнені у форму – костюми з краваткою. Кондукторів в автобусах немає, усе автоматизоване, тож нашим дівчатам довго довелося пристосовуватися до цієї європезації. Є у селі і залізниця!

Придорожний магазин в Ірландії

У Горманстоні швидко влилися в потік українських біженців. Там, наприклад, відкрили для них спеціальні магазини з рідними, вітчизняними товарами, хоча і місцеві для них відкриті. У сільських магазинах можна було побачити єдиний український продукт – соуси і пасту «Чумак».
Ірландці – патологічні чистюлі! На вулицях, через кожні 200-300 метрів стоять по чотири сміттєві баки, які звільняють від непотребу щодня, тож нікому і в голову не прийде кинути на землю обгортку від морозива чи винести у посадку пакет сміття з дому. В ірландських дворах немає парканів вище голови, до яких ми звикли, там, замість них, здебільшого, акуратні, низенькі огорожі з декоративних квітучих кущів. Інколи можна побачити поряд з будинком невеликі городи, де люди вирощують тільки свій улюблений овоч – картоплю. Зрідка капусту. Ірландці не тримають у господарстві свійських тварин і птахів. Причин цьому дві. По-перше, вони заробляють достатньо грошей, щоб купити яйця, м`ясо та молоко. По-друге, згідно із законом мають право утримувати тварин лише у тому разі, якщо вони офіційно зареєструвалися, як фермери, і отримали спеціальну ліцензію. Такий дозвіл мають, наприклад, вівчарі, які випасають отари на безмежних зелених галявинах. Трапляються серед них і кінські табуни.

А ще жителі країни дуже працелюбні. Ірина згадує власника одного із сільських ресторанів, мільйонера, де у закладі працюють і його дружина, і донька з зятем, і теща, а коли у школі канікули, то миють посуд і розносять їжу ще й онуки цього пана. Цікава деталь: жоден школяр на канікулах не сидить днями у телефоні і не їде відпочивати у табір – усі спішать підзаробити, поки видалася така нагода. І ніхто їх до цього не змушує, навпаки, вони мріють про це. Дитяча праця в країні дозволена з 13-14 років, у розумних межах, можна підробляти кур`єрами, офіціантами, навіть збирачами сміття, що не вважається ганьбою. Якщо дорослі заробляють за годину 14.50 євро, то підлітки – 8.50. і це вигідно роботодавцям, та все одно юні працівники можуть мати за 12 годин роботи – 150 євро.

Ірландців не виженеш на пенсію, вони працюють до останнього і йдуть вже тоді, «як припече». Пенсійний вік у жінок настає у 66 років, у чоловіків – на рік пізніше. Люди мають по 58 років стажу. Слід зазначити, що в Ірландії діти рідко доглядають батьків до смерті. Коли ті стають хворими і немічними, то самі переїжджають у будинки для літніх людей і доживають віку в чудових умовах. Про пенсіонерів піклується держава, яка повністю оплачує їхнє перебування в таких будинках, тож люди мають гроші і самі розпоряджаються ними. Стареньких доглядають досвідчені медичні працівники, їх возять на концерти, до моря, в театри та музеї. У вихідні вони можуть поїхати до дітей (такий порядок), а потім повернутися назад.

Ці домашні тварини живуть тільки у будинках і увечері приємно дивитися на таку картину: чисті доглянуті тваринки йдуть до моря гуляти поряд з господарями (недалеко від Горманстона – Ірландське море).

Цікаво було Ірині спостерігати за місцевим весіллям, яке проходило у ресторані. Усе на ньому видалося незвичним. Священник обвінчав молодят тут таки, просто біля накритих столів. З наїдків на весіллях у ірландців завжди одні й ті самі страви: на перше – суп-пюре (тут його обожнюють!), на друге – чіпси, смажений бекон чи курятина (свинину в країні не споживають), а також салати з броколі та цвітної капусти. Усього потрошку, не об`їсися. І, звичайно, шампанське та вино (вони й дома «не паряться» щодо приготування їжі, люблять картоплю, макарони, рибу. Холодильники завжди забиті напівфабрикатами, які легко і швидко підігріти). Після застілля гості скромно веселяться, трішки співають і танцюють. Жодної п`яної чи неадекватної людини на вулиці не побачиш. Окремо про місцеву поліцію. Якщо ви телефонуєте з приводу шумних сусідів чи сварки у родині – чекайте правоохоронців не менше трьох годин. Якщо, не дай, Боже, трапилася біда – прилетять за 5 хвилин на кількох машинах, спокійні, врівноважені, нікого нікуди не тягнуть, а тим паче – не б`ють. Це – дуже культурна і вихована нація.

Улюблений колір жителів Ірландії – зелений, мабуть тому, що він найбільше підходить до їхньої зовнішності, а точніше – рудого кольору волосся. Цю казкову країну можна сміливо назвати вічнозеленою, адже тут не буває ні зими, ні літа, у тому розумінні, до якого ми звикли. Можна сказати, що постійна температура в Ірландії - 25 градусів тепла. Влітку вона може ненадовго знизитися, мінімум до 20, а взимку зрідка буває 2 градуси, та й то тепла. Дощі – часті гості в країні, тому там багато яскравих квітів, які не люблять сонця і спеки. Гортензії, до слова, ростуть де тільки можна, як бур`яни, вражаючи пишними кетягами квітів, а нарциси і тюльпани – квітнуть вже у лютому.

На другому місці після роботи у ірландців стоїть спорт, вони бігають і катаються на велосипедах у будь-яку погоду, дуже люблять відпочивати на морі, хоча покупатися вдається не так часто, вода холодна. Зате яке повітря!

Жителі країни дуже привітний, чуйний і співчутливий народ. Вони постійно допомагають нашим біженцям чим тільки можуть: приносять новий одяг, продукти, іграшки для дітей, солодощі. Навіть тоді, коли українці вже «стають на ноги» і можуть самі усе те придбати.

• - Ідеш по вулиці і не встигаєш відповідати на усміхнені «Монин! Монин!» (Скорочене «Добрий ранок!) – згадує Ірина. – Можуть на ходу пригостити, наприклад, цукерками. Подруга недавно дзвонила і розповіла, як її вітали посеред вулиці з нагоди перемоги Олександра Усика, обіймали і раділи: «Ваш Усик переміг! Ваш Усик! Слава Україні!» Навіть не знаючи англійської, а вона там головна, усе зрозуміло і Google-перекладача не потрібно.

Цікаво дізнаватися про життя у «країні ейре», куди наших співвітчизників приводять, на жаль, не туристичні маршрути, а сумні проблеми, пов`язані з війною на рідній землі. Але приємно, що на далекому острові в Атлантичному океані живуть люди, які співчувають Україні, допомагають їй і вірять у нашу Перемогу.

Лариса Гайова

***

Черкаські