«Треба зробити внесок в історію»: шлях студента з Черкащини, який приєднався до лав Третьої штурмової

14 вересня 2025 р. 08:29

14 вересня 2025 р. 08:29

Історія студента з Черкащини Віталія Горпініча, який обрав Третю штурмову

Черкащанин Віталій Горпініч – боєць Третьої окремої штурмової бригади. У липні 2025 року отримав нагрудний знак « Золотий хрест ». Отриманню відзнаки передувала низка подій: добровільна мобілізація до лав 3 ОШБр, навчання, фронт та втрата кінцівки, а потім реабілітація.

У статті «18000» розповідає бойовий шлях Віталія Горпініча – його мотивацію, перебування на фронті, поранення і реабілітацію та плани на майбутнє.

“Я навчався на вчителя історії, а отже і сам маю зробити внесок”

Віталію Горпінічу – 22 роки. Навчався в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького на вчителя історії. Хлопець каже, що мав до цього хист, але розумів, що педагогом працювати точно не буде. Далі любов до історії відіграла свою роль під час важливого життєвого вибору – підписання контракту.

До війська Віталій Горпініч приєднався у 2023 році. Тоді йому було 20 років. Говорить, що надихався багатьма українськими історичними постатями, зокрема Симоном Петлюрою, Євгеном Коновальцем, Степаном Бандерою та багатьма іншими. Проте не тільки захоплення великими українськими діячами вплинуло на рішення мобілізуватися.

– Я бачив багато відео про розстріл військовополонених, про те, що важко і потрібні люди. По-перше, я навчався на вчителя історії, а отже треба зробити й власний внесок в історію країни, – каже черкащанин. – Мене ніхто не ловив, силою не мобілізували. Сам підписав контракт.

“Чому ти додому не приїжджаєш? Так я на службі”

Віталій Горпініч зізнається, що батькам про підписання контракту сказав не одразу. Вони про це дізналися, коли розпочалася військова підготовка.

– Батьки питають: «Чому додому не приїжджаєш?». А я їм кажу: «Так я на службі». Рідним було боляче. Мама плакала, але потім змирилася й прийняла моє рішення, – розповідає Віталій.

Приєднатися до війська боєць хотів ще раніше – до ССО «Азов». Хлопець телефонував їм і подавав анкету. Згадує момент, коли отримав відповідь:

– Передзвонили з рекрутингового центру і сказали: «Ти вчитель історії, тобі 19 років і ти хочеш йти воювати?»

У той момент черкащанин передумав. Зупинився. Втім через пів року вже приєднався до лав Третьої окремої штурмової бригади. Обрав саме 3 ОШБр, бо подобається ставлення до бійців, її ідеологічний складник, допомога та підтримка військових.

Віталій Горпініч із побратимом. Фото з архіву героя

Від рекрутингового центру до війни

Шлях Віталія Горпініча у війську розпочався з рекрутингового центру Третьої окремої штурмової бригади. Однак контракт дозволили підписати не одразу. Бійця перевіряли на витривалість, чи зможе виконувати бойові завдання: крім фізичної підготовки, оцінювали моральний стан. Так тривало близько двох місяців. Опісля – підписання контракту.

Базову загальну військову підготовку захисник отримав за кордоном, в Іспанії. Опісля потрапив до підрозділу. Близько двох тижнів – злагодження, а потім – бойові завдання.

– Розумів, що якщо зараз не чинити опір росіянам, то ворог підходитиме все ближче і ближче, – зазначає боєць.

Шлях захисника від рекрутингового центру до війни. Фото з архіву героя

Які бойові завдання виконував захисник

На фронт Віталій Горпініч потрапив у 2024 році під час оборони Авдіївки. Після цієї кампанії черкащанина з побратимами перевели на Харківщину. Тоді він потрапив до роти, яка працювала з наземними роботизованими комплексами (НРК).

– Нам стало цікаво ( Віталію Горпінічу та побратимам, – ред. ). Це щось нове, чого ще не було. Дружно вирішили піти в окрему роту НРК. Працювали з наземними роботами. Підвозили піхоті продукти, воду, бойові комплекти, вивозили поранених, – розповідає черкащанин.

25 серпня 2024 року

Під час виконання бойового завдання Віталій Горпініч отримав поранення, через яке довелося ампутувати частину ноги.

– Це сталося 25 серпня 2024 року. З побратимом йшли замінювати ретранслятори для зв’язку. Ходили стежкою аж до піхоти. Це потрібно було для підвезення провізії, – зазначає Віталій Горпініч. – Раптом стався вибух. Це був вибуховий пристрій, який ворог заклав раніше, або ж прилетіла міна.

Хлопець розповідає, що отримав сильну контузію й не розумів, що відбувається. Навколо було багато пилюги, яка погіршила видимість.

– Дивлюсь, а в мене одна нога взута, а інша ні. Я собі подумав, де ж зник берц, наче ж був у ньому. Далі побачив, що нога перекручена і тримається лише на шкірі. Перше про що подумав у той момент – «От блін». Далі наклав турнікет, аби врятувати себе і вибратися із зони ураження ворога. Час тоді був 19:45, – розповідає Віталій Горпініч.

Хлопець завдячує інструкторам-медикам, які навчили його надавати собі першу домедичну допомогу, та побратимам, які витягли його.

Віталій Горпініч дякує інструкторам та побратимам, які врятували його. Фото з архіву героя

Шлях реабілітації

Після отримання поранення та ампутації кінцівки розпочався тривалий шлях реабілітації. Лікувався Віталій Горпініч у Києві. Протягом усього процесу йому допомагала патронатна служба Третьої штурмової.

Після постійних операцій та перев’язок захисник став виконувати легкі фізичні вправи, наступний етап – протезування, що тривав близько пів року.

– Відчував сум, адже пацани там воюють, а я тут лежу. Були неприємні думки, що решту життя доведеться жити без ноги, але після отримання протеза зрозумів, що з ним можна нормально жити, – додає Віталій Горпініч. – Плюс мене підтримувала дружина, яка тоді ще була моєю дівчиною. Приїжджала, допомагала. Це мотивувало, – зазначає черкащанин.

Віталій Горпініч разом зі своєю дружиною. Фото з інстаграму героя

“Це знак того, що країні не байдуже”

У липні 2025 року Віталія Горпініча відзначили нагрудним знаком «Золотий хрест» від Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського.  Хлопець зізнається, що до моменту вручення нічого про це не знав.

– Коли остаточно закінчив лікування, то на декілька днів поїхав до побратимів у прифронтове місто. Було зібрання, нас пошикували. Раптом викликають мене і вручають «Золотий хрест» від Сирського, – пригадує Віталій Горпініч. – Ця нагорода ні на що не впливає, але це знак того, що країні не байдуже на мене. Вона бачить вчинки, які я зробив, мій попередній шлях.

Віталій Горпініч розповів, що значить для нього “Золотий хрест”. Фото з архіву героя

Тепер Віталій вирішує бюрократичні питання з документами й планує повернутися до побратимів. Каже, що хоче виконувати бойові завдання, але через поранення та протез, ймовірно, не вийде. Про цивільне життя до закінчення війни Віталій Горпініч взагалі не думає. Зараз його пріоритет – допомога країні у війську.

Черкаські