Сила громади у пам’яті: спортивний турнір імені Валерія Підвального та Андрія Синьоока

02 грудня 2025 р. 15:48

02 грудня 2025 р. 15:48

У спортивному залі Золотоніської гімназії ім. С. Д. Скляренка 30 листопада пройшов волейбольний турнір пам'яті сержанта Валерія Підвального та старшого лейтенанта Андрія Синьоока. Змагалися чотири команди Золотоніщини, у тому числі з рідних і друзів загиблих воїнів: ДЮСШ (молодь міста), «Статус», «Благодатне» і «Піщанський ліцей».

Валерій та Андрій грали в одній команді, здобували перемоги. Не дожили до головної Перемоги свого життя. Нині вони у складі Небесного війська.

• - Валера був тим, хто об’єднував. Він запалював людей - і в спорті, і на війні, - пригадує організатор турніру, друг Валерія Олександр Одинець. - Ми разом грали багато років. Нині продовжуємо грати самі заради пам’яті.

Валерій Підвальний народився в Золотоноші. Був знаним спортсменом, майстром своєї справи, волонтерив із перших днів повномасштабної війни. У 2022 році став до лав ЗСУ, обороняв Донеччину. Загинув під час штурму Донецького аеропорту, рятуючи побратимів. Йому було 49 років. Він залишив по собі сильну родину й команду, яка продовжує грати за нього.

• - Ми хочемо, щоб про хлопців пам’ятали. І щоб їхні родини відчували - вони не самі, - наголошує Олександр Одинець. - Ми мріємо провести цей турнір уже після Перемоги.

Народний депутат Віталій Войцехівський відзначає, що такі події об’єднують громаду та підтримують пам’ять про тих, кого вже ніколи не побачити, але хто завжди залишається з нами. Для нього особливо важливо бути присутнім на турнірі, адже загиблі Герої були йому близькими, з ними він грав і добре їх знав.

• - Щороку такі турніри стають приводом зустрітися всім разом, – каже Віталій Войцехівський. – Сьогодні тут багато людей: друзі, колеги, молодь. Приємно зустрітися, пожартувати, згадати старі часи. Наче повертаєшся на багато років у минуле, коли спорт і дружба були одним цілим.

Лариса Підвальна, дружина Валерія, розповідає, що її чоловік мав велике серце і завжди був готовий допомогти іншим. Сьогоднішня присутність людей, які пам’ятають його, є для родини найбільшою підтримкою. Валерій завжди любив спорт і був активним у спільноті, тож такі турніри для Лариси - спосіб відчути, що пам’ять про нього живе. Її опора - діти та маленька внучка, яка народилася вже після загибелі дідуся. Син Віталій дивиться на гру з гордістю за батька. Він зазначає, що тато точно посміхався б, бачачи змагання, адже завжди вважав, що головне - не здаватися.

• - Спортивна боротьба на майданчику - це не лише гра, а пам’ять і вдячність за подвиг батька, - каже Віталій.

• - Ми вдячні вам, що зібралися у цьому залі на турнір пам’яті нашого сина, - сказала мама Андрія – Лариса Павлівна. – Вдячні, що пам’ятаєте його і цінуєте самопожертву Андрія.

Серед рідних Андрія Синьоока – батько Павло Миколайович, сестра Наталія та дружина Євгенія з маленьким Тимофійчиком, що показував пальчиком на портрет тата у чорній стрічці.
Спортсмен із Благодатного, Сергій, грає у волейбол понад 30 років і каже, що кожен м’яч сьогодні - подяка: «Щоразу, коли виходимо на майданчик, пам’ятаємо, заради кого можемо грати». Він додає, що підтримка рідних робить сильнішим не лише в спорті, а й у житті.

Директорка гімназії Валентина Боченкова розповіла, що такі події - це не лише змагання на майданчику, а й спосіб вшанувати героїв. Вона зазначила, що герої живі, поки їх пам’ятають, а такі зустрічі та спільні емоції - це прояв вдячності та підтримки для всіх, хто продовжує традицію і пам’ятає тих, хто віддав своє життя за свободу країни.

Цього року перемогу здобув «Піщанський ліцей», продемонструвавши майстерність і командний дух.

Герої поруч - у серцях, у команді, у кожній подачі за нашу свободу. І поки є такі турніри, їх імена звучатимуть голосно.

Євгенія ВАСІНА

***

Черкаські