Володимир Єгоров: шлях від спортсмена до наставника поколінь

15 січня 2026 р. 16:33

15 січня 2026 р. 16:33

Ще з дитинства він мріяв стати тренером. Сьогодні його команди - переможці Всеукраїнських шкільних ліг «Пліч-о-Пліч», а вихованці демонструють справжній командний дух не тільки на змаганнях. Він – прабатько гімназійної традиції «На Різдво до Борисовича», коли під час зимових канікул у спортивному залі школи збираються ті, кого він навчив любити баскетбол.

Володимир Борисович Єгоров - ім’я, яке знає чи не кожен мешканець нашого міста. Для когось він був строгим вчителем фізкультури, для інших - наставником, який формував характер, дисципліну і командний дух. А для багатьох - символ спортивних традицій Золотоніської гімназії імені С. Д. Скляренка.

• - Моя мрія з дитинства - стати тренером , - з посмішкою каже Володимир Борисович. З 12 років він займався легкою атлетикою у Золотонівській ДЮСШ під керівництвом Василя Костогриза. Здобував перемоги на міськрайонних, обласних та республіканських змаганнях, змагався у спортивній ходьбі на 5 тисяч метрів, бігу на 1500 метрів та кросових дистанціях 1000 і 3000 метрів.

Перші кроки у баскетболі Володимир робив на майданчиках рідної школи №5 у Золотоноші. Спершу гра пізнавалася на уроках і шкільних змаганнях, а вже в Черкаському педагогічному інституті він опанував баскетбол під керівництвом Миколи Александрова. Цей досвід знадобився й під час служби у Збройних силах, де він брав участь у змаганнях на першість дивізії та 6-ї танкової армії Дніпропетровщини.

• - Фізкультура - це одна з основних галузей освіти, і вчитель зобов’язаний бути компетентним у всіх її аспектах, - пояснює Володимир Борисович. - Треба завжди бути у спортивній формі, адже ми - еталон для учнів, як у фізичному, так і в естетичному плані. Вчитель фізкультури формує характер, навчає дисципліни і допомагає побачити талант кожного учня.

Перший переломний момент у кар’єрі настав 1991 року, коли Україна здобула незалежність: дівчата з його команди виграли перше місце з баскетболу, і Володимиру присвоїли звання старшого вчителя. Через три роки він став вчителем-методистом, а гімназія отримала сучасний статус. За десять років він керував методоб’єднанням учителів фізкультури міста, а його команди постійно демонстрували високі результати.

• - Найдорогоціннішим моментом у моїй кар’єрі став 2014 рік, - пригадує тренер. - Наша команда здобула чемпіонство Черкаської області серед юнаків з баскетболу 3х3, обігравши дублюючий склад професійної команди «Черкаські Мавпи». Це приклад того, як наполеглива праця і командний дух приводять до великих результатів.

Для Володимира Єгорова баскетбол - це насамперед командна гра. «Вирішальною може стати десята чи соті долі секунди матчу, - пояснює він. - Гравці, які не розуміють філософії гри, не мають почуття колективізму та терпіння, шукають інший комфорт у спорті».

На тренуваннях дисципліна - святе. Спізнення без поважної причини неприпустиме, а за старанність і успіхи учнів - оплески, маленькі призи і навіть торт від дирекції або домашній пиріг, який Борисович інколи приносить, щоб відсвяткувати перемоги. Командний дух формується через групові вправи, спільні обговорення успіхів і невдач та девіз команди: «One for all and all for one» - «Один за всіх і всі за одного». Саме цей принцип допомагає вихованцям працювати разом, долати труднощі і відчувати єдність колективу.

Зараз складно відволікти дітей від гаджетів і соцмереж, - додає тренер. - Але саме дисципліна і щоденна праця дозволяють досягти справжніх результатів. Щоб опанувати вид спорту на високому рівні, потрібні роки відданості.

Юрій Федорюк -випускник гімназії, згадує свого вчителя фізкультури та тренера з баскетболу як людину, яка не лише вчила техніки гри, а й формувала характер.

Він ділиться яскравою історією з 11 класу, яка, на його думку, найкраще показує, якою людиною є тренер. Тоді команда здобула перемогу в першості міста й готувалася до чемпіонату району, а далі - до чемпіонату області. Юрій і його друг Саша, трохи захопившись власною майстерністю, дозволили собі суперечки з тренером і навіть пропустили тренувальні матчі.

• - Ми подумали: такі класні, а Борисович не розбирається в баскетболі, - пригадує Юрій. - Але він спокійно сказав: «Окей, хлопці, якщо вас не буде, це нормально. Ми без вас можемо справитися». І справді, команда виступила дуже непогано, навіть проти дорослих суперників.

За словами Юрія, саме після цього епізоду вони із Сашею усвідомили свою помилку і прийшли до тренера вибачатися. «І ось тут проявляється особлива риса Борисовича, - каже Юрій. - Ми вчинили неправильно, але він нас пробачив і повернув у команду. Для мене це знак людини, яка готова дати шанс навіть тим, хто ще росте і помиляється. Він дає можливість молодим учням зробити кроки у своєму розвитку, вчитися на власних помилках».

Ще один випускник гімназії, Олександр Дубина, який нині служить в Збройних силах України, згадує Борисовича з особливою вдячністю і теплом. «Мабуть, коли я особисто подорослішав, моє ставлення змінилося, - каже Олександр. - Я почав більше розуміти, скільки часу та зусиль Володимир Борисович віддає дітям і школярам».

За його словами, досягнення гімназії у спорті - це не випадковість.

• - Наша школа вигравала першість міста, виходила на обласні змагання, займала високі місця, і не лише з баскетболу. Володимир Борисович вклав у нас багато своєї любові та умінь, і ми, школярі, це приймали і цінували, - підкреслює Олександр.

Він особливо цінує традицію зустрічей «На Різдво до Борисовича».

• - Ми хочемо відчути дух єдності, побачити свою баскетбольну родину, друзів, знову грати разом, захищати кольори нашої команди, а після гри - смакувати домашній пиріг, який завжди додає особливої теплоти святу. Кожна гра - це урок того, як працювати разом, щоб команда стала сильнішою, аніж суперник, - ділиться Олександр.

А ще зазначає, що уроки Борисовича виходять далеко за межі спорту. «Кожен у своєму житті шукає дорогу, свою улюблену справу. Коли зустрічаєш людину, яка повністю віддається своїй роботі, захоплено працює, не замислюючись про особисті потреби, - це надихає. Такі люди ставлять високу планку і мотивують досягати великих результатів. Для мене Володимир Борисович - саме така людина. І його приклад продовжує надихати не одне покоління гімназистів».

Дмитро Волченков пішов за прикладом тренера і став вчителем фізкультури, хоча зараз працює в іншій сфері. Він цінує уроки, які дав йому Володимир Борисович.

• - Мій найяскравіший спогад із тренувань - це атмосфера, яку створював Володимир Борисович, - згадує Дмитро. - Коли ми виходили на майданчик, він відразу заряджав нас енергією та азартом. Особливо запам’яталися моменти, коли він власноруч демонстрував прийоми - завжди точно, спокійно і з посмішкою. А ще легендарний момент, коли вся команда повторювала вправу знову й знову, поки не вийде.

За словами Дмитра, уроки Борисовича залишаються актуальними й у дорослому житті. «Головне, чого він нас навчив, - ніколи не зупинятися після невдачі. Помилка - це частина шляху, а перемога - нагорода за впертість. Ця порада допомагає і зараз - у роботі, у стосунках, у щоденних викликах», - пояснює він.

Дмитро додає, що Володимир Борисович виховував у школярах дисципліну, уміння тримати себе в руках і працювати в команді.

Своїми враженнями діляться й нинішні учні гімназії. Ярослав Цибуля, 9 клас, каже: «У тренуваннях найбільше подобається підтримка команди та можливість грати після розминки». А восьмикласник Іван Джаман додає: «Володимир Борисович завжди каже тренуватися наполегливо, віджиматися і вдосконалювати себе».

Директорка гімназії Валентина Боченкова підкреслює:

• - Володимир Борисович - одна з ключових постатей нашого закладу. За десятиліття роботи він став наставником, організатором шкільного спортивного життя та носієм педагогічних традицій. Його енергія, професіоналізм і людяність зробили спорт у гімназії не просто предметом, а справжньою цінністю. Для молодих педагогів він наставник, для досвідчених – надійний партнер, а для колективу – приклад справжнього Учителя.

Унікальність роботи Володимира Борисовича полягає у кількох чинниках. Перший - величезний педагогічний досвід: загальний стаж становить 43 роки, і за цей час він виховав не одне покоління учнів. Другий - поєднання відповідальності та професіоналізму: він завжди вимогливий до себе і водночас уважний до дітей. Третій - здатність організовувати учнівські спортивні команди і формувати командний дух, який пронизує всі шкільні спортивні заходи.

Баскетбольні успіхи команд під його керівництвом стали невід’ємною частиною іміджу гімназії.

• - Перемоги наших команд підвищують престиж закладу, привертають увагу до школи як до місця, де спорт - це система, традиція і результат, - пояснює пані Валентина. - Вони мотивують інших учнів долучатися до секцій, створюють атмосферу здорової конкуренції та гордості за школу. Другий рік поспіль команда займає призові місця у іграх «Пліч-о-Пліч», і це вже стало справжньою гімназійною традицією.

Володимир Борисович ділиться своєю мрією: «Хочу, щоб фізкультурою і спортом цікавилося якомога більше учнів, особливо тих, хто має інтелектуальний потенціал. Чим більше таких учнів ми залучаємо до спорту, тим легше досягати з ними високих результатів. Перше побажання моїм вихованцям - мирного неба, переможного закінчення війни, здобути знання і стати гідними будівничими України, не забувати свою альма-матір».

Євгенія ВАСІНА

***

Черкаські