Коли у Золотоноші знову зацвіла папороть

24 червня 2026 р. 11:39

24 червня 2026 р. 11:39

Вечірнє сонце повільно ковзало до обрію, забарвлюючи небо Золотоноші у рожево-золотаві кольори. На набережній біля Парку активностей людно ще задовго до початку дійства. Діти бігають між локаціями, жінки поправляють вінки, чоловіки розглядають вироби народних майстрів. У повітрі змішалися запахи річкової води, свіжоскошеної трави та вогнища для козацьких наїдок.

Здається, сама природа цього вечора чекала на свято. Навіть дощ, який декілька разів полякував відвідувачів та організаторів, промайнув і не показувався до кінця дня.

Кажуть, що останні масштабні купальські гуляння у Золотоніській громаді відбувалися ще до початку війни, але подібні народні заходи були і в 2019, і в 2021 році. До слова, серед відвідувачів ще побутувала думка про святкування на початку липня. Проте після календарної реформи ПЦУ дата святкування змістилася на 13 днів, тож звична для багатьох українців ніч на Івана Купала більше не припадає на початок липня.

Свято Івана Купала бере свій початок ще з дохристиянських часів, коли наші предки відзначали літнє сонцестояння — найдовший день і найкоротшу ніч року. Тоді люди вшановували сили природи, проводили обряди з водою та вогнем, збирали цілющі трави й просили доброго врожаю. Згодом народні традиції поєдналися з церковним святом Різдва Іоана Хрестителя. Нині ж купальську ніч відзначають з 23 на 24 червня, коли й сьогодні оживають давні українські звичаї.

Першими гостей на золотоніському святі зустріли майстри. Біля столів юрмилися охочі спробувати власноруч створити ляльку-мотанку на столику від БДЮТ, розписати пряник на станції Центру життєстійкості або попрацювати з глиною разом із майстринею студії «Мальви» Надією Резніченко. Неподалік дівчата плели вінки з польових квітів.

• — А папороть є? — жартома питає поважна пані. Майстриня з посмішкою відгукнулась: — Її ще знайти треба.

І справді, куди ж без легенди про квітку папороті? За народними переказами, лише раз на рік, саме в купальську ніч, папороть розквітає вогняною квіткою. Той, хто її знайде, отримає здатність бачити приховані скарби, розуміти мову тварин і знати таємниці світу. Щоправда, нечиста сила нібито всіляко заважає шукачам дістатися омріяної квітки.

Поки діти шукали казкову папороть серед дерев, на імпровізованій сцені починалося театралізоване дійство від міського Будинку культури. Лунали народні пісні, оживали стародавні образи, а глядачі мимоволі переносилися на століття назад — у часи, коли наші предки вірили, що цієї ночі вода і вогонь мають особливу силу.

За легендами, саме в ніч на Купала дерева могли переходити з місця на місце, рослини — розмовляти між собою, а русалки виходили з річок і озер, заманюючи необережних мандрівників. Тому люди збирали лікувальні трави, вважаючи, що цього дня вони набувають особливої сили.

Над набережною вже починають сутеніти перші тіні. На історичній фотозоні від краєзнавчого музею фотографуються родини. Біля ярмарку майстрів не вщухає торгівля. Але цього разу кожна покупка має особливий зміст — частина коштів піде на підтримку українських захисників: для Олександра Сандиги та його побратимів з 4 полку ССО (артилерійський дивізіон) — на пікап для виконання бойових завдань на передовій.

Найгучніше цього вечора на дитячих локаціях. Малеча із розмальованими аквагримом обличчями ганяється одне за одним між деревами. Час від часу над натовпом здіймається дружний сміх.

Особливою популярністю серед гостей користувалася козацька каша, якою всіх охочих пригощали безкоштовно. Біля польової кухні час від часу вишиковувалася черга, а аромат свіжозвареного кулешу розносився далеко набережною, додаючи святу особливого домашнього затишку.

Коли сутінки остаточно огорнули берег, учасники свята зібралися навколо великого вогню. Разом із сухим гіллям у полум’ї згоріло й символічне опудало — давній елемент купальського обряду, що уособлює прощання з усім поганим, очищення та оновлення. Яскраві язики полум'я здіймалися високо в небо, а люди ще довго не розходилися, спостерігаючи, як вогонь повільно перетворює дерев'яне пугало на попіл. Колись наші предки просили у купальського вогню доброго врожаю та захисту родини. Сьогодні українці просять миру, перемоги та повернення додому тих, хто боронить країну.

І раптом стає зрозуміло: Купало повернулося не лише як свято. Воно повернулося як нагадування про те, ким ми є. Про народ, який навіть у найважчі часи знаходить сили співати свої пісні, плести вінки, берегти традиції та збиратися разом. Про людей, які вміють поєднати радість із вдячністю, а давні обряди — з допомогою тим, хто сьогодні тримає небо над Україною.

Коли останні промені сонця згасають за обрієм, над річкою запалюються вогні. Вода віддзеркалює їх так, ніби на поверхні розсипалися сотні золотих іскор.

І хтозна — можливо, десь у прибережних хащах цього вечора справді розцвіла папороть.

Бо іноді найбільше диво — це не знайдений скарб.

А повернення традиції, на яку так довго чекала громада.

***

Черкаські