Свій вибір він зробив на користь тих, хто в тилу: на щиті молодший сержант Олег Півень

30 червня 2026 р. 11:43

30 червня 2026 р. 11:43

Рік і сім місяців – 19 місяців мати жила надією. 19 місяців сподівань і щирих молитов за зниклого сина. 19 місяців телефон при собі. «А може подзвонить, а може озветься…»

Марно. Зателефонували з територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Страшна звістка.

29 червня Золотоніська громада прийшла у Меморіальний парк на місце прощання з Героєм. Вбита горем стара мати. Вона все не вірить у страшну реальність. Жінка розмовляє з прахом сина, кличе: «Олеже, Олег…»

Олег Петрович народився 5 лютого 1974 року в Золотоноші. У 1981-му став учнем загальноосвітньої школи №6. Після отримання свідоцтва про освіту вступив до Золотоніського професійно-технічного училища №40, де за два роки опанував професію муляра. Олег прагнув працювати, приносити користь людям і мати достаток в родині. Він здобув у Золотоніській технічній школі ще одну робітничу спеціальність: машиніст мостового крану.

Влаштувався працювати за фахом на місцевому ремонтно-механічному заводі, сумлінно виконуючи довірені виробничі завдання.

У 1992 році був призваний на строкову службу в ряди Збройних Сил України. Військова справа стала важливою частиною життя Олега. З 1994 року продовжив службу за контрактом у військовій частині Золотоноші на посаді начальника радіостанції важкої та середньої потужності. Після завершення служби працював у компанії «Укртелеком», а згодом оператором котельні у Золотоніській багатопрофільній лікарні. І на кожній посаді керівництво характеризувало його як надійного, відповідального та ініціативного працівника.

24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабного вторгнення, Олег Петрович без вагань став на захист рідної землі. Він не шукав виправдань і не відступив перед небезпекою. Захист України став для нього справою честі.

19 місяців рідні жили між надією і болем. Чорна звістка поклала край невідомості. Молодший сержант Олег Півень загинув 30 листопада 2024 року поблизу Єлизаветівки Покровського району Донеччини внаслідок мінометного обстрілу противника під час виконання бойового завдання.

Його життя – приклад людської гідності, працьовитості, відданості своєму народу та безмежної любові до України.

• - Сьогодні ми вчергове на цьому святому місці прощання з найкращими, які могли жити і будувати своє майбутнє, - сказала у прощальному слові заступниця голови Золотоніської військової адміністрації Ольга Катрецька. – Впевнена, Олег ішов захищати нас з вами не заради нагород і подвигів, а за покликом душі. Можна усе відбудувати: дім, вулицю, місто, але немає вороття людському життю, ніхто не поверне справжнього Героя. Велика шана і дяка нашому захиснику Олегу.

• - Мені сьогодні як ніколи важко, бо прощаємося з людиною, яку я знав особисто, з ким працював і на кого у будь-якій ситуації міг розраховувати, - від імені Золотоніського гарнізону та командування 156-го полку протиповітряної оборони, колишніх працівників Укртелекому виступив майор ТЦК та СП Сергій Корж. – Олег служив під моїм командуванням начальником радіостанції у в/ч 1402. Багато моїх побратимів і зараз стоять на обороні нашої країни. І Олег не виняток. Я впевнений, що те загартування під час служби за контрактом він проніс через все життя, до загибелі. Коли ти служиш поруч, не бачиш і не усвідомлюєш, що поруч – Герой. Він був веселий, відчайдушний, але відкритий і надійний. Це був справжній чоловік, з яким за честь було працювати, дружити, служити поруч. А потім доля звела в Укртелекомі. Я – на посаді головного інженера, Олег – монтера. Усі завдання він виконував бездоганно і вчасно, без додаткового контролю.

Ваш син і брат – справжній Герой. У нього була можливість зберегти своє життя, але він прийняв рішення – стояти до кінця. Це і є справжній героїзм. Це завдяки саме таким хлопцям ми з вами тут стоїмо і над нами світле небо. Він поклав своє життя за майбутнє нашої держави. Нам треба гуртуватися і разом із Збройними Силами йти до нашої Перемоги, яка обов’язково буде за нами, бо наші хлопці платять надто високу ціну за неї.

Поховали Олега Петровича Півня на Алеї Героїв Центрального кладовища Золотоноші.

Слава і честь Герою!

***

Черкаські