Кожна знищена нами ціль у небі – збережені життя на землі

03 липня 2026 р. 15:18

03 липня 2026 р. 15:18

Тисячі знищених ворожих цілей: ракет, літаків, вертольотів та безпілотників, ефективний захист наших міст і громад вдень та вночі за будь-яких умов — усе це гідна робота воїнів зенітних ракетних військ Повітряних сил ЗСУ, яка рятує життя наших людей, зберігає інфраструктуру. 3 липня – своє професійне свято відзначають ті, хто надійно тримає наше небо.

Уперше у своїй журналістській кар’єрі мені пощастило поспілкуватися з кадровим військовим, діючим 30-річним підполковником, командиром зенітного ракетного дивізіону Олексієм ШЕВЦОВИМ.

- Я виріс у невеликому селі Рябина на Сумщині, що за 14 кілометрів від кордону з росією. Здавалося б, звідти до військової кар'єри — далеко. Але саме те середовище, в якому я ріс, і сформувало мій характер. Сільське життя вчить відповідальності, працьовитості та вмінню покладатися на себе — якості, без яких у армії нікуди.

Певну роль зіграло і оточення — люди, які служили, які знали, що таке обов'язок. Це не були гучні слова, це був приклад. І в якийсь момент я зрозумів, що хочу бути саме таким — людиною, на яку можна покластися.

Допоміг випадок. До рук потрапив буклет про університет Повітряних Сил. Зацікавило. Став дізнаватися про факультети ґрунтовніше. Добре здав ЗНО і став курсантом вишу.

Військова служба для мене — це не просто професія. Це свідомий вибір, який я зробив сам, розуміючи, що захист країни — це те, чим варто займатися.

- Навчання в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба давалося непросто. Це серйозний заклад з високими вимогами — і фізичними, і академічними. Але саме ця складність загартовує. Викладацький склад — справжні професіонали своєї справи, які вміють пояснити чітко, зрозуміло і по суті. Завдяки їм навіть складні речі засвоювалися якісно. Вважаю, що це один із кращих військових закладів України, де готують справжніх фахівців. Саме тут закладається та база знань і характер, які потім допомагають на службі.

- Страху як такого не було — скоріш хвилювання. Вчорашній курсант, і одразу відповідальна посада, підлеглі, реальні завдання. Питання, які крутилися в голові: як зарекомендувати себе, як правильно поставити себе з людьми, щоб і авторитет був, і довіра.

Але все приходить з практикою. Головне — не зупинятися, постійно вчитися, підвищувати свій рівень. Тренувати не лише тіло, а й розум. Бо в нинішніх реаліях справжній фахівець — це той, хто не просто вміє і знає, а й може передати це іншим. І це не залежить від посади чи звання — це стан мислення.

- Обов'язків вистачало — і службових, і функціональних. Але одними з ключових були підготовка особового складу та підтримання техніки у справному стані. Коли я прийшов у війська, застав ще АТО, потім ООС — тож рівень готовності людей і справність техніки мали не просто важливе, а вирішальне значення. Ми здійснювали ракетне забезпечення, а це — серйозна відповідальність, де права на помилку практично немає.

Часом було важко, але все вдавалося. І знову ж таки — тут спрацьовував той самий принцип: постійно підвищувати свій рівень, не зупинятися. Тільки так можна впоратися з тим, що на тебе покладено.

- Так, через два роки мене призначили на нову посаду — начальник відділення зберігання ракет, заступник командира технічної батареї. По суті, все те саме, але в більших масштабах: більше особового складу, більше техніки, більше завдань і, відповідно, більше відповідальності. Це був наступний щабель, який вимагав вже іншого рівня мислення і організації. Але до того моменту досвід вже був — і це відчувалося.

- Для мене повномасштабна війна розпочалася з першого дня. Завдяки грамотному та вдалому керівництву полку підрозділ було моментально сформовано, і вже 24 лютого 2022 року ми відбули на виконання бойового завдання з прикриття Києва. Виконував завдання у визначеному районі до 2 червня 2022 року.

-У місті Київ, а з 22.06.2022 Донецький, Запорізький, Херсонський та Сумський напрямок.

Перша знищена ціль — вересень 2022 року, Херсонський напрямок. Виконували завдання з прикриття наших військ. Близько сьомої ранку виявили ворожий гелікоптер Мі-8 ймовірно з десантом на борту. Ціль було знищено.

Тоді, у 2022-му, масового застосування дронів ще не було — і у противника асортимент БПЛА був значно скромніший, ніж зараз. Тож основна робота велася по авіації противника. Це був зовсім інший характер бойових дій порівняно з тим, що маємо сьогодні.

- Це важко описати словами. Миттєва концентрація, жодних зайвих думок — тільки завдання. А коли ціль уражена — не ейфорія, а швидше внутрішнє полегшення.

Розумієш, що твої хлопці живі, що ти зробив свою роботу. Це і є головне відчуття — не радість, а усвідомлення виконаного обов'язку.

- Авіація противника наразі фактично не заходить у зону ураження наших комплексів — вони це добре розуміють. Тому пріоритетні цілі сьогодні — це безпілотники та крилаті ракети. Саме вони несуть найбільшу загрозу — для мирного населення, для наших військ, для об’єктів критичної та військової інфраструктури.

Щодо результату — він залежить від багатьох факторів: злагодженості розрахунку, технічного стану комплексу, своєчасного виявлення цілі та, звісно, від рівня підготовки особового складу. Все вирішують секунди — і тут немає місця для помилок.

- Чесно кажучи, особисто знищених цілей у мене не так багато, як у побратимів. Та й час зіграв свою роль — коли я виконував завдання у складі бойової обслуги, противник вже починав відходити від активного застосування авіації і все більше переходив на ударні БПЛА: «Шахеди», «Моджахеди», «Ланцети». Характер роботи змінювався прямо на очах. Але кожна знищена ціль — незалежно від їх кількості — це виконаний обов'язок, і цим я пишаюся.

Грудень 2023-го — новий етап. Я змінив підрозділ і посаду. Новий колектив, нові завдання, нові виклики. По суті, знову довелося починати з чистого аркуша — здобувати знання, напрацьовувати вміння, вибудовувати роботу. Але я вже звик до того, що зміни — це можливість рости. Тож сприйняв це саме так.

Відзнаки для мене — не пріоритет. Так, це приємно, і, можливо, десь привід для гордості. Головне для мене інше — розуміти, що працюю не дарма, що кожне завдання, яке виконую, має сенс і результат. Це внутрішній орієнтир, який важливіший за будь-яку нагороду. Маю два ордени «За мужність» — III та II ступеня. орден Богдана Хмельницького III ступеня. Також нагороджений відзнаками Міністерства оборони: «Захиснику України» та «10 років сумлінної служби». І це, мабуть, найкраще підтвердження того, що я на правильному шляху.

- Якщо чесно — так, я мріяв саме про такий шлях. Щоб служба, розвиток, реальні завдання, справжня відповідальність. І в цьому плані все склалося так, як я хотів.

Але є одне «але». Я ніколи не мріяв, щоб це відбувалося в умовах, які сьогодні переживає наша країна і кожна українська родина. Це та ціна, яку ніхто не хотів би платити. І це завжди десь всередині.

- Коли настане той день — хочу залишитися в строю. Маю бажання продовжувати службу, розвиватися, вчитися. Приносити користь — своєму підрозділу, полку, країні. Думаю, досвід який є — це те, що треба передавати далі, а не класти на полицю. Тож плани прості: служити і робити свою справу якісно.

Як і кожен українець: хочу щоб ця війна скінчилася нашою перемогою. А якщо серйозно — зараз важко навіть думати про мрії. Є обов'язок, є завдання, є відповідальність. Це і є реальність сьогодні.

Хоча десь в глибині душі — є одна проста мрія. Спокійно спостерігати, як росте донька, насолоджуватися її дорослішанням. І робити максимум — але вже не на службі, а для сім'ї.

Наша розмова вийшла далеко за межі окресленого інтерв’ю. Говорили про важливість волонтерської допомоги, про ненормований день підполковника, про важливість надійного тилу в особі дружини військового, про скорочений термін навчання в університеті, про важливість аналізу кожного бойового виходу і ще багато про що. Між рядків відчувалася міць, надійність, впевненість, дисциплінованість вищого гатунку, інтелект нового покоління військових. І це дало стовідсоткову впевненість: наше небо в надійних руках!

Р. S. Матеріал підготовлений завдяки сприянню групи комунікацій Зенітного ракетного полку ім. Максима Кривоноса.

***

Черкаські