Вулиця, яка оповідає про місто. Як урбаністична екскурсія допомогла по-новому побачити Золотоношу

10 липня 2026 р. 15:13

10 липня 2026 р. 15:13

Ми звикли ходити вулицями, майже не помічаючи їх. Швидко проходимо повз старі будинки, не звертаємо уваги на ширину тротуарів, дерева, фасади чи розташування перехресть. Але варто лише сповільнитися і поставити правильні запитання — і місто починає говорити.

Саме це сталося під час урбаністичної екскурсії Золотоношею, яку провела директорка Золотоніського краєзнавчого музею ім. Михайла Пономаренка Віта Ямборська. Протягом майже півтори години учасники досліджували лише невеликий відрізок вулиці Шевченка. Та цього вистачило, аби зрозуміти: місто — це багаторічний діалог історії з владою, архітекторами та самими мешканцями.

.

Урбаністичні екскурсії відрізняються від традиційних історичних маршрутів. Вони не лише знайомлять із фактами про будівлі чи відомих людей. Їхнє головне завдання — пояснити, чому місто виглядає саме так.

Одним із перших питань, яке обговорили учасники екскурсії, стала історія виникнення Золотоноші. Як розповіла Віта Миколаївна, походження назви міста й досі оповите легендами. За народними переказами, на цих землях нібито були заховані незліченні скарби: одні пов'язують їх із татарами, інші — з козаками, які після походів ховали здобуте золото. Однак жодна з цих легенд не має історичного підтвердження. Найімовірніше, назва міста походить від річки Золотоношка (Золотоноша), а її назва, своєю чергою, пов'язана із золотавим відтінком піску, що містить домішки слюди.

Під час прогулянки екскурсанти також простежили, як змінювалася роль міста протягом століть. Перша письмова згадка про Золотоношу датується 1576 роком, хоча сама назва свідчить, що поселення могло існувати значно раніше — ще за часів Київської Русі. У XVII–XVIII століттях місто виконувало функцію сотенного укріплення та неодноразово опинялося в епіцентрі воєнних подій. Уже в 1781 році Золотоноша стала повітовим центром, що визначило її адміністративне значення на багато десятиліть.

Втім, адміністративний статус ще не означав стрімкого розвитку. Як зазначалося під час екскурсії, у XIX столітті Золотоноша залишалася переважно аграрним містом із незначною промисловістю. Новий етап її розвитку розпочався лише наприкінці століття. Дійсно, у 1896 році було збудовано великий лікеро-горілчаний завод — нинішній «Златогор», а вже наступного року через місто проклали вузькоколійну залізницю Бахмач—Красне, яку у 1912 році переобладнали на ширококолійну. Саме залізничне сполучення стало одним із ключових чинників економічного зростання, визначивши подальший розвиток міста та його планувальної структури.

Чому одна вулиця широка, а інша вузька? Чому дерева ростуть саме в цих місцях? Чому деякі будинки розташовані ближче до дороги, а інші відступають углиб? Чому окремі споруди пережили століття, а інші зникли без сліду? Ми обговорили багато подібних питань під час зустрічі.

Кожна будівля Золотоноші виявилася частиною великої історії. Одні нагадували про купецьке минуле міста, інші — про радянський період, коли архітектурні рішення диктувалися централізованими нормами. Поряд із ними вже існують сучасні елементи благоустрою, які демонструють інші підходи до формування міського простору.

Так, учасники екскурсії відмітили практичні рішення обгородження ділянки по Шевченка-72, мовляв і для відвідувачів комфортно і автомобілістам зручно. Але як нам відомо міська «зручність» закладається не одними десятками років архітектурних планів.

Наш маршрут охопив лише частину центральної вулиці міста, але навіть цей невеликий фрагмент показав, наскільки різними були епохи розвитку Золотоноші.

Окрему увагу під час екскурсії приділили головній архітектурній домінанті Золотоноші — Успенському собору. Віта Ямборська звернула увагу учасників не лише на його історію, а й на особливості архітектури, які часто залишаються непоміченими. Будівництво храму завершили у 1909 році, і він став яскравим прикладом поєднання єпархіального «цегляного» стилю з елементами візантійської архітектури. Саме численні невисокі бані формують незвичний силует споруди, через що собор інколи порівнюють із відомими східними храмами. За словами екскурсоводки, подібних культових споруд в Україні небагато, а тому Успенський собор є не лише духовним осередком, а й унікальною архітектурною пам'яткою, яка формує впізнаваний образ історичного центру Золотоноші.

Під час екскурсії учасники дізналися про історію й інших будівель, про зміни їхнього призначення та про те, як змінювалася сама структура міста.

Так, учасники екскурсії зупинилися й біля колишньої синагоги — мовчазного свідка багатокультурної історії Золотоноші. Віта Ямборська розповіла, що у ХІХ — на початку ХХ століття значну частину населення міста становила єврейська громада, яка переважно займалася торгівлею та відігравала важливу роль у розвитку місцевої економіки. Саме тоді було зведено синагогу, яка нині залишається однією з небагатьох матеріальних пам'яток єврейського минулого міста. Після встановлення радянської влади храм закрили, а його приміщення використовували для різних установ і господарських потреб. Сьогодні будівля, розташована в самому центрі Золотоноші, не використовується та поступово руйнується.

Під час екскурсії Віта Ямборська звернула увагу й на ще одну маловідому сторінку історії Золотоноші — втрачені храми міста. На початку ХІХ століття Золотоноша була важливим духовним центром: тут діяли п'ять православних церков, дві синагоги та кілька єврейських молитовних будинків. Про це сьогодні нагадують не лише архівні документи, а й назви міських вулиць — Соборна, Благовіщенська, Троїцька, Миколаївська та Монастирська, які зберегли пам'ять про колишні святині.

Особливий інтерес викликала історія церкви Святих Жон-мироносиць, більше відомої як Кладовищенська. Вона була зведена у 1865 році на кошти купця першої гільдії Григорія Юнакова без використання жодного цвяха та розташовувалася на міському кладовищі, яке в ХІХ столітті перенесли за межі тодішньої забудови — на територію, де нині розміщується військова частина. Саме звідси й походить її народна назва. Церква була приписана до Успенського собору та зустрічала кожного, хто в'їжджав до Золотоноші Переяславським шляхом. На жаль, до наших днів вона не збереглася, залишившись лише на старих фотографіях, у спогадах краєзнавців та архівних документах. Її історія стала ще одним прикладом того, як міський простір змінюється з часом, а окремі архітектурні домінанти безповоротно зникають, залишаючи по собі лише пам'ять.

Те, що сьогодні здається звичним, часто є результатом десятиліть перебудов, реконструкцій і компромісів. А дещо непомітне для нашого ока лишається лише на сторінках історії.

Дійсно, деякі рішення, ухвалені десятки років тому, досі визначають комфорт пересування містом. Інші вже втратили актуальність і потребують переосмислення.

Саме тому урбаністика не обмежується історією. Вона допомагає зрозуміти, як минуле впливає на наше сьогодення.

Однією з найцікавіших тем стала еволюція містобудування. Сучасна людина нерідко критикує радянське планування або хаотичну забудову минулих десятиліть. Однак екскурсія показала, що оцінювати історичні рішення потрібно в контексті свого часу. Кожне покоління архітекторів вирішувало власні завдання.

Колись головним було забезпечити транспортне сполучення. Потім — розвиток торгівлі. Згодом — розширення житлових кварталів. Сьогодні дедалі більшої ваги набувають безбар'єрність, комфорт пішоходів, громадські простори та екологічність. Місто ніколи не створюється один раз і назавжди. Воно постійно змінюється.

Під час маршруту учасники звернули увагу й на сучасні рішення, які вже можна побачити на вулиці Шевченка. Йдеться не лише про оновлені тротуари чи елементи благоустрою. Насамперед — про зміну підходу.

Сучасна урбаністика дедалі частіше ставить у центр людину, а не автомобіль. Комфортний тротуар, доступність для людей з інвалідністю, затінок від дерев, місця для відпочинку, безпечні переходи — усе це вже не дрібниці, а критерії якості міського середовища.

Водночас навіть найкращі сучасні рішення не завжди працюють без урахування історичного контексту. Важливо не лише оновлювати місто, а й зберігати його характер.

У багатьох українських містах екскурсії вже давно стали інструментом розвитку громад. Люди, які починають розуміти логіку міського простору, активніше долучаються до його змін. Вони вже не просто критикують незручний тротуар чи хаотичне паркування, а можуть аргументовано пояснити, чому це проблема і як її можна вирішити. Так формується відповідальне ставлення до міста.

Адже місто — це не лише компетенція архітекторів чи місцевої влади. Воно належить усім його мешканцям.

• - Мета такої екскурсії — навчитися дивитися на місто уважніше. Ми часто сприймаємо знайомі вулиці як звичний фон, хоча кожна будівля, кожне планувальне рішення мають свою історію. Коли люди починають розуміти, як формувався міський простір, вони інакше ставляться до його збереження та розвитку. Урбаністика — це не лише про архітектуру. Це насамперед про людей і про те, яким ми хочемо бачити своє місто в майбутньому, - зауважила головна редакторка газети «Златокрай» Алла Капля.

Парадокс урбаністичної екскурсії полягає в тому, що за півтори години її учасники не відкрили нових вулиць. Вони відкрили знайому вулицю заново. Вулиця Шевченка залишилася тією самою — із будинками, деревами, магазинами та перехожими. Змінився лише погляд на неї.

І, можливо, саме це є головним результатом таких прогулянок. Адже місто стає кращим не тоді, коли в ньому з'являється більше бетону чи нових будівель, а тоді, коли його мешканці починають бачити цінність простору навколо себе й усвідомлювати власну відповідальність за його майбутнє.

Урбаністична екскурсія завершилася не розмовою про минуле, а дискусією про майбутнє Золотоноші. Адже місто — це не лише пам'ятки архітектури чи сторінки історії, а й простір, який можна і потрібно розвивати вже сьогодні.

Учасники обговорили низку ідей, що могли б зробити Золотоношу цікавішою як для місцевих жителів, так і для туристів. Серед них — встановлення стендів зі старими фотографіями саме там, де вони були зроблені, аби кожен міг порівняти історичний вигляд міста із сучасним. Ще одна пропозиція — QR-коди на історичних будівлях, які відкриватимуть аудіорозповіді місцевих краєзнавців про знакові місця та їхніх мешканців.

Не менш цікавою виглядає ідея створення єдиної туристичної навігації, яка допоможе легко знаходити музей, історичний центр, парки, набережну та інші цікаві локації. Окремо говорили про інформаційні таблички з короткими історіями вулиць і будинків, що могли б перетворити звичайну прогулянку містом на невелику екскурсію.

Серед більш масштабних задумів прозвучала й ідея переосмислення річки Золотоношки як повноцінного громадського простору — із зонами відпочинку, екологічними стежками, місцями для проведення культурних та освітніх заходів.

Втім, головною цінністю цієї розмови стали не самі пропозиції. Екскурсія показала, що розвиток міста починається з небайдужості його мешканців. Саме такі зустрічі стають майданчиком для діалогу, де історія допомагає зрозуміти сьогодення, а спільні ідеї можуть поступово перетворюватися на реальні зміни. Адже майбутнє Золотоноші залежить не лише від архітекторів чи влади, а й від готовності громади бачити потенціал свого міста та разом працювати над його втіленням.

***

Черкаські