вологість:
тиск:
вітер:
Чверть віку служінню інтересам дитини
У червні начальниця служби у справах дітей, молоді і спорту Золотоніської громади Ніна Засенко перейшла 25-річний рубіж на посаді очільниці однієї з надскладних структур, що стоїть на варті захисту прав дітей. 17 років Ніна Іванівна очолювала відповідну службу у Золотоніській районній адміністрації, і вже 8 – у міській громаді. За ці роки вона прожила сотні дитячих доль, намагалася повернути дітям втрачене дитинство у неблагополучних сім’ях, робила все від неї залежне, аби батьки усвідомлювали відповідальність за своїх народжених дітей, стала надійним другом для прийомних та патронатних сімей, бажаним гостем у дитячих будинках сімейного типу. Її робота не закінчується о 17:15. Зі своєю спільнотою вона 24/7. А буває, що й у вихідні доводиться рятувати малят від горе-батьків і влаштовувати їх на перетримку у надійні родини. Чи про таку професію мріялося у юності? Чи такого круговороту непередбачуваних життєвих ситуацій очікувалося?
Ніна Іванівна народилася у липні 1969 року у мальовничому селі Бубнівська Слобідка на Золотоніщині. Дуже любила читати. Особливо історичні книги. Тож серед улюблених шкільних предметів були українська література та історія. Після закінчення місцевої десятирічки подала документи до Переяслав-Хмельницького педучилища на факультет дошкільного виховання. Успішно пройшла співбесіду. Але на сімейній раді батьки і родичі, які покладали великі надії на наймолодшу доньку, вирішили, що треба здобувати вищу освіту. «Для цього у тебе є всі задатки!», - переконувала мама. Постали перед вибором – Київ чи Ізмаїл, де були педінститути з факультетами «початкове навчання». Перевагу віддали Ізмаїлу, бо там свого часу навчалася рідна тітка дівчини. Так опинилася в Ізмаїльському педінституті, що на Одещині, здолавши великий конкурсний відбір – 13 осіб на 1 місце.
-
- Було складно, бо Одеський педуніверситет направляв 1 групу з підготовчого курсу до Ізмаїльського вишу, - ділиться давніми спогадами. – Тому набирали тільки 2 групи з трьох потрібних.
Ізмаїл був закритим містом. (ЗАТУ — закрите адміністративно-територіальне утворення — це населений пункт з обмеженим доступом, вільне відвідування та проживання в якому заборонено без спеціального дозволу. Такі міста створювалися для захисту національної безпеки, збереження військових таємниць, або роботи важливих ядерних та космічних об'єктів). Та Ніні пощастило, бо там мешкали її далекі родичі.
-
- Документи подала в останній день роботи приймальної комісії, - розповідає. – На вступних екзаменах писала твір на основі роману Олеся Гончара «Прапороносці». Серед усіх абітурієнтів єдина «п’ятірка” (найвищий бал) була тільки в мене. Тему на шкільний твір обрала усвідомлено, бо так націлювали вчителі. «Не бери вільну тему, бо хоч і напишеш без помилок, то щоб завалить - скажуть: «Не розкрила тему!». То я так і вчинила. Важко було здавати математику: вступний екзамен був російською, а термінологія значно відрізняється, але практичне завдання склала на відмінно.
За два роки у Переяславі відкрився філіал Київського державного педагогічного університету ім. Горького. Тому вирішила перевестися, щоб бути ближче до рідного дому. Бо приїздила не часто, сумувала за батьками, за старшою сестрою і братом.
Після отримання диплому мала можливість залишитися працювати викладачем в інституті, який потребував молодих успішних кадрів. Відмовилася. На обіцяне місце у Піщанській школі Ніна Іванівна не влаштувалася. Погодилася на вакансію у навчальному закладі Пальміри. Пропрацювала аж 2 тижні! Дирекція школи не змогла забезпечити житлом молоду сім’ю з маленьким сином Сашею на руках, запропонували разом ще з однією сім’єю вчителів будівельний вагончик на стадіоні. Щоденні доїзди громадським транспортом із Бубнівської Слобідки до Пальміри з пересадкою у Золотоноші – виснажували! І це були останні дні літа, а взимку? Тому до 1 вересня змушена була відмовитися від посади. Свою трудову діяльність розпочала у Привітненській школі під керівництвом директорки Павліни Кулик. У цьому навчальному закладі пройшли перші 3 стартові роки роботи з дітьми. Згодом перевелася у Новодмитрівську школу на посаду практичного психолога. Разом із сином проживали у гуртожитку Золотоніського РТП. Про цю сторінку воліє не згадувать, бо було надто важко з дитиною під час тимошенківських відключень світла обігрівати казенну кімнату, готувати, прати…
У 1998 році успішно пройшла конкурсний відбір на посаду спеціаліста Золотоніського районного Центру соціальних служб. Згодом Ніну Засенко призначили заступником директора Центру. 27 червня 2001 року вона була призначена начальником установи, очолила Службу у справах дітей при районній адміністрації.
-
- Чим керувалася? Було єдине бажання: захистити знедолених дітей, - розповідає про свою материнську мотивацію. – Мали багато виїздів по району до неблагополучних сімей, до тих, хто опинився у складних життєвих обставинах. Пізніми вечорами відправлялися з колегами у рейди по селах, щоби попередити дитячу бездоглядність і злочинність. Доводилося шукати дітей, хто пішов з дому і не повернувся, тоді виїздили і о 4-ій ранку. А вже робочий день починали у кабінеті з батьками, з’ясовуючи, яка ситуація змусила дитину до такого вчинку.
25 років роботи з дітьми! Нині зовсім інше підростаюче покоління, ніж на початку 2000-х. Як змінилася робота в Службі за чверть віку?
-
- Навантаженням! Нині воно колосальне, - відповідає миттю, без роздумів. – На старті – це була робота з дітьми, які вчинили злочин, та позбавлення батьківських прав. Позбавлення батьківства – поодинокі випадки, які масштабувалися орієнтовно з 2005 року, коли набрав чинності новий «Сімейний кодекс», і багато дітей, залишених батьками, проживали в інтернатах. Необхідно було легалізувати їхній статус, щоб діти мали повне державне забезпечення. І тоді щороку 28-32 дитини лишалися круглими сиротами при живих батьках.
За 25 років були різні епізоди, ситуації, випадки, розмови, діалоги-переконання, зустрічі, знайомства, заходи. Але один випадок і донині перед очима, глибоко засів у душу. Під час одного із заходів у районному Будинку культури для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, підбігла дівчинка, обійняла, притулилася і вимовила: «Тьотю, дякую, що ви мене врятували!» Її влаштували у прийомну сім’ю.
-
- Спілкуватися доводилося з різними людьми: алко- та наркозалежними, з тими, хто відбув покарання за злочин у в’язниці, з байдужими до долі своїх дітей, - ділиться Ніна Іванівна. – На жаль, протягом чверті віку лише три особи поновили свої батьківські права – з Гельмязова, Подільського і Золотоноші. Хоча на судових засіданнях клялися і били себе в груди мало не усі, що змінять свою поведінку і ставлення до дитини, що будуть добрими господарями, влаштуються на роботу, дитя матиме усе необхідне…
Нині у Золотоніській громаді створено 7 дитячих будинків сімейного типу, 5 прийомних сімей і 1 патронатна. Наразі у сім’ю патронатного вихователя влаштовано 5 дітей. Цієї форми догляду і виховання дуже бракує. Днями ця сім’я огорнула турботою 4-х дітей, яких залишив батько-одинак.
-
- Що найбільше тригерить на роботі? Це коли охоплює відчуття, що перед тобою камінна брама, а не батьки, які не усвідомлюють і не хочуть зрозуміти, що ми їм не вороги, - переконує емоційно. - Що ми хочемо допомогти, підтримати, підказати дорогу, яка виводить з глухого кута. Є сім’ї, для допомоги яким ми залучали меценатів, благодійників. Маємо успішний досвід. Але байдужість батьків вбиває! Також «розбори» дорослих людей, які ділять дітей після розірвання шлюбу. Це окремий надскладний напрямок роботи.
Ніна Засенко розповідає про покинутих батьком 4-х дітей у Благодатному. Чоловік немісцевий. У Службі він на контролі. Батька уже не раз відвідували, викликали й на засідання комісії з питань захисту прав дітей. Під час візиту службовців 6 липня з’ясувалося, що школярі живуть самостійно, а батько відбув на Львівщину начебто шукати транспорт для перевезення речей. Як пояснив дітям, на Золотоніщині він не може знайти роботу, тому вони переїдуть у Західний регіон країни звідки він родом. Службовці ледве додзвонилися до горе-батька. Пообіцяв, що вже має квиток і виїжджає. Але пройшло вже 4 дні, а батько все не повертається. Добре, що службовці вже мало вірять таким казкарям і ще першого ж дня влаштували дітей у патронатну сім’ю.
Говоримо про проєкт змін у законодавстві щодо робочого навантаження на «дитячих» службовців, які повинні працювати 24/7, про масові кримінальні справи на посадовців, які «винні» у тому, що у матері загинуло немовля… «Болить, що держава не захищає своїх службовців, а стоїть на боці недобатьків».
На початку липня Ніна Іванівна святкувала річницю з Дня народження. Першим традиційно привітав син Олександр з дружиною та онучками, брат і сестра із сім’ями, віншували колеги – Світлана Радченко, Наталія Романова, Ірина Ізгагіна, Наталія Комиш та Оксана Черв’якова. На телефон летіли десятки вітальних листівок від друзів та родин, якими опікується служба.
-
- Я зараз не можу сказать, що люблю свою роботу, - зізнається. – Я її знаю і добре виконую. Але людська вдячність, врятовані дитячі долі, подарований шанс батькам, що оступилися, але вчасно схаменулися, - усе це в комплексі мотивує і додає сил нести свою місію.
***
Джерело: zoloto.city
Новини рубріки
У Черкасах двох іноземців зобов’язали залишити Україну
20 липня 2026 р. 19:25
В Умані відбудеться велопробіг пам’яті Героя України Олександра Цебрія
20 липня 2026 р. 19:11
Будівлю гімназії 1900 року в Умані хочуть офіційно внести до держреєстру пам’яток
20 липня 2026 р. 18:40