Парк, який оживає: яким золотонісці бачать майбутнє парку Шевченка?

21 липня 2026 р. 11:37

21 липня 2026 р. 11:37

Парк Тараса Шевченка давно не був місцем, де вирували ідеї і народжувалися плани. Але зміни на часі: стежками парку вже кілька місяців ходять експерти з розвитку громадських просторів, оцінюють зелені насадження, пропонують нові рішення. Завдяки ініціативності золотоніської молоді цього року вдалося сколихнути звичний ритм центрального парку: до початку осені тут мають з'явитися літній кінотеатр, нові насадження та сучасні місця для відпочинку. І це лише початок.

Можливо, вся справа у «віці Христа»? 20 липня парку Шевченка офіційно виповниться 33 роки — саме стільки мине від відкриття пам'ятника Кобзареві й затвердження назви зеленої зони. За ці роки парк пережив різні часи, тож нині має всі шанси на своєрідне духовне оновлення.

Якщо подивитися на парк із рекреаційного погляду, його переваги очевидні: розташування в центрі міста, близькість до навчальних закладів, наявність сцени та великого простору, який ще чекає на нові ідеї. Кажуть, у житті важливі не лише знання, а й надивленість. Парк Шевченка майже три десятиліття не зазнавав суттєвої модернізації. Тепер головне — не втратити набраний темп, довести задумане до кінця й зробити цей простір сучасним, комфортним і привабливим. Місцем, куди хочеться приходити не тому, що більше нікуди, а тому, що тут красиво, затишно й завжди є чим зайнятися.

• — Відень, столиця Австрії, підкорює з перших кроків. На його вулицях постійно звучить класична музика, яка створює особливу атмосферу. Подорожуючи за кордоном, я завжди відвідую парки. Найбільше мене вразив саме віденський — не лише красою, а й тим, як там організований відпочинок людей. На вході нас зустріли фігури кота й собаки, які тримали в зубах табличку з написом: «Вхід із тваринами заборонений». Екскурсовод пояснив, що у Відні для домашніх улюбленців діють суворі правила, а вільно гуляти вони можуть лише у спеціально облаштованих місцях.

Та найбільше нас здивувало інше: перед входом до зеленої зони стояли десятки пар взуття. Ми навіть не одразу зрозуміли, що відбувається. Виявилося, всі охочі можуть гуляти парком босоніж. Там небагато доріжок, а основна площа – шовковиста зелена трава.

Величезний парк поділений на тематичні локації: кінотеатр просто неба, далі – музичний оркестр, поруч дитячий простір: ігровий майданчик та екран з мультфільмами. Трохи далі – локація з гойдалками. Усе у вільному доступі. На сцені виступають місцеві аматори – грають на гітарі, співають, влаштовують стендап-шоу. Люди підспівують, аплодують, відпочиваючи на покривалах чи й просто на траві. На кожній локації доступні столики зі стільчиками та крісла-лежаки, багато пуфів-мішків. Є зона з ландшафтним дизайном - озерце з фонтаном. Довкола ніде яблуку впасти. По парку то тут, то там стоять полиці з книгами. Люди читають, влаштовують пікнік чи просто спілкуються між собою, дехто спить просто на траві.

Жителька Золотоноші Вікторія Власенко поділилася своїми враженнями від знаменитого палацово-паркового комплексу у Франції.

• — Квітучий Версаль — це місце, де хочеться зупинитися, уважно роздивлятися кожен куточок, фотографувати й запам'ятовувати. Найбільше мене здивувала простота квітників. Там майже немає строкатих композицій: окремі клумби засаджені трояндами одного кольору. А поруч — наші звичні чорнобривці, майори, петунії, волошки, маки, сульфінії. Їх висаджують великими масивами, і саме це створює неймовірний ефект — наче картинка з Pinterest. Не лише літній кінотеатр і танцювальні вечори…

Сучасний парк — це не лише зелена зона для прогулянок. Це простір, де можна поєднувати книжкові пікніки, заняття йогою, ранкові тренування, дитячі квести, ярмарки місцевих майстрів, фотовиставки, лекції просто неба, концерти молодих музикантів, настільні ігри, фестивалі громадських організацій, екологічні майстер-класи та артоб'єкти, створені самими жителями громади. Головний принцип простий: парк живе тоді, коли в ньому постійно щось відбувається.

Ініціатива швидко об'єднала однодумців. Тепер щонайменше раз на місяць учасниці вибирають книжку, а наступної зустрічі обговорюють її за чашкою кави.

• — Форматів книжкового дозвілля в парку Шевченка може бути кілька, — розповідає Тетяна. — Наприклад, відкритий мікрофон, де охочі читатимуть власні чи улюблені класичні поезії. У локаціях парку можна проводити засідання літературного клубу. Можна організувати лекції про літературу чи й займатися творчістю: наприклад, у групі написати етюд-експромт із якоюсь однією на всіх художньою деталлю. А ще тут можна розвивати культуру буккросингу – поставити полиці, де кожен міг би залишити свою книжку й узяти іншу. Так, для відкритого простору це певний ризик, але чому б не спробувати?

Із 2022 року вона організувала понад п'ятдесят доброчинних ярмарків і тематичних вечорів. Кожен із них ретельно продумує, щоб вдалося зібрати якомога більше коштів для українських військових. У програмі її заходів — майстер-класи народних умільців, продаж виробів ручної роботи, концерти, конкурси та благодійні ярмарки.

• — Парк Шевченка має велику перевагу — тут багато простору й затінку, що особливо важливо влітку. Це чудове місце для благодійних заходів, адже можна облаштувати кілька різних локацій одночасно. Важливо, щоб люди могли не лише задонатити, а й провести час із дітьми, поспілкуватися, відпочити. Для цього потрібні місця для сидіння, можливість підключити техніку та освітлення. Нещодавно я побувала на фестивалі в Городищі — дуже сподобалося, що кожна активність мала свій окремий простір. Подібний підхід бачила і в Житомирі. Великі території дають змогу створювати комфортне середовище для різних відвідувачів. А якщо ввечері додати переносні гірлянди, парк набуде особливої атмосфери.

Уже багато років він навчає дітей і молодь гри на музичних інструментах, а його вихованці регулярно виступають на концертах. Викладач розглядає парк Шевченка як місце розвитку золотоніських музикантів:

• — Пам'ятаю часи, коли наша сцена в парку збирала довкола себе чимало людей. Дуже часто «зал» був переповнений. Це були моменти, які об’єднували, часи, які наповнювали серця людей особливими почуттями. Зараз, на жаль, це місце занепадає. Час від часу там збирається посидіти на лавках молодь або хтось ховається на сцені від дощу. Та хотілося б, щоб сцена в парку ожила і стала місцем, де старші колективи й молодь могли б сміливо ділитися своєю творчістю, де в єдиному музичному пульсі об'єднувалися б слухачі та виконавці. Було б чудово відчувати енергію експерименту, творчості, бачити народження нових авторів, сольних виконавців та гуртів. Це могли б бути десятки творчих вечорів протягом літа, що завершувалися б фестивалем «Звуки Незалежності», який колись лунав у нашому місті. Фестиваль міг би об’єднати найкращих та найталановитіших, це був би гала-концерт сезону. Ці музичні зустрічі могли б стати невіддільною частиною життя Золотоноші.

Його портрети, шаржі та карикатури добре знають далеко за межами міста. За роки творчої діяльності він не лише створив сотні робіт, а й здобув безцінний досвід, яким охоче готовий ділитися.

• — У мене є п'ятнадцять мольбертів, папір і олівці. Для перших кроків цього цілком достатньо, — усміхається пан Сергій. — Один олівець у вправних руках може передати тридцять шість відтінків.

Він переконаний, що майстер-класи просто неба здатні зацікавити навіть тих дітей, які звикли проводити дозвілля з гаджетами.

• — Спробувати захопити дитину хоча б на десять хвилин сьогодні вже непросто. Але природа цьому дуже сприяє. Свіже повітря, музика, спокійна атмосфера — чудова нагода познайомити дітей із малюванням. Починати варто не з фарб, а саме з олівця. Багато хто не знає, із чого взагалі почати: хтось одразу вимальовує листочки, хтось — стовбур дерева. Насправді ж, як і під час зведення будинку, спершу потрібен фундамент. У малюванні це загальна композиція. Лише потім — деталі. У нас багато талановитих дітей, і було б чудово збирати невеликі групи просто в парку, малювати на пленері щось нескладне — хоча б яблуко — і поступово допомагати кожному вдосконалювати свої навички.

Проєкт із оновлення парку завершився. Та насправді він лише відкрив нову сторінку в його історії. Нові лавки, насадження чи літній кінотеатр самі по собі не зроблять парк живим. Його оживляють люди — ті, хто приходить сюди читати книжки, слухати музику, малювати, проводити благодійні ярмарки чи просто відпочивати разом із друзями.

Парк Шевченка став прикладом того, що зміни починаються не з великих бюджетів, а з бажання людей діяти разом. Один проєкт не здатен розв’язати всі питання громадського простору, але він може започаткувати нову культуру відповідальності. Тепер майбутнє цього місця залежить не лише від комунальних служб чи міської влади. Воно в руках самих золотонісців. Бо справжній громадський простір живе лише тоді, коли люди відчувають його своїм.

***

Черкаські