«Коли над головою тихо — значить, хтось добре зробив свою роботу». Як це — бути зенітником?

21 липня 2026 р. 11:37

21 липня 2026 р. 11:37

Імпровізована виставкова зала місцевого маркету цього дня більше нагадувала маленький фрагмент фронту. На стендах — фотографії бойової роботи, уламки російських безпілотників, двигун від «Шахеда», фото зенітних комплексів, які вже стали легендою української протиповітряної оборони. Поруч із ними — люди, які знають ціну кожному збитому літаку, кожній ракеті й кожній тихій ночі.

Організатори зауважують, що для великої експозиції місця особливо не було, тому розмістили лише основні аспекти. Так, серед експонатів світлина з Президентом України Володимиром Зеленським під час вручення відзнаки "За мужність та відвагу" 156-му зенітному полку в двадцять другому році. До речі, полк недарма має почесне найменування імені Максима Кривоноса. Навесні 2022 року військове з'єднання зенітно-ракетних військ героїчно захищало небо над Києвом. Протягом лютого-березня і до четвертого квітня включно, до Дня визволення Києва, було знищено десятки повітряних цілей. Власне, герой того періоду підполковник Володимир Веснін за ці дії та бойову роботу на Південному напрямку він був удостоєний звання Героя України став лицарем ордену Богдана Хмельницького І-ІІІ ступенів.

На виставці проілюстрували і зенітний ракетний комплекс "Бук-М1", зенітний ракетний комплекс "Куб", раритетний, але який досі в строю. І, безумовно, мобільні вогневі групи, які щодня працюють над закриттям неба Черкащини, Київщини, Полтавщини - центральної частини України.

Із експонатів представлений двигун від "Шахеда", він же "Герань", і майже цілий БПЛА "Гербера". От саме такими "Герберами" кошмарять ночами росіяни Україну. Зазвичай це дрон-розвідник з камерою, або просто «пустишка». Наприклад, летить один "Шахід" і штук десять отаких "Гербер".

Його представляють коротко: «Один із тих сержантів, на яких тримаються Збройні сили України. Людина, яка власноруч виконувала бойові пуски та знищувала ворожі повітряні цілі.» Сам Роман лише усміхається: — Та що ви... Питайте, що цікавить.

У цій скромності одразу відчувається військовий характер. Без пафосу. Без гучних слів про героїзм. Натомість — проста розмова про службу, техніку, людей і про небо, яке щодня потрібно захищати.

Як працює, скажімо, зенітний ракетний комплекс? Є начальник розрахунку — це офіцер, але у нього має бути команда, сильна права рука. Це найчастіше досвідчений грамотний сержант. Один із них — це пан Роман.

— Та ні. Ще років сім тому я був дуже далекий від цього всього, - всміхається Роман. До полку служив у 72-й бригаді. А коли наприкінці 2019 року перейшов сюди й уперше заліз у бойову машину... Там стільки тумблерів, що не знаєш, за який хапатися. Думаєш: "Що воно все означає?" Почав вивчати. А коли почалася повномасштабна війна, стали працювати… Ворога треба знищувати.

— Як велосипед. Навіть якщо довго не сідав за кермо — потім усе одно поїдеш. Я два місяці не працював безпосередньо в машині через лікування й відпустку. Але коли повертаєшся — руки пам'ятають.

— Бо це моя машина. Чесно скажу, на початку великої війни я не дуже в неї вірив. Техніка вже немолода, часто ламалася ще до повномасштабного вторгнення. Але коли побачив її в роботі..., - Роман усміхається. — Вона мене переконала буквально за кілька днів.

Він проводить рукою по фотографії.

— За нормативами машина після десяти-п'ятнадцяти бойових пусків має проходити серйозне обслуговування. А наші комплекси виконували по п'ятдесят, по шістдесят пусків. Без відмов. Вони вистояли.

— А ось це «батько» оцієї машини – «Куб». Тобто це ще старіша моделька. До сих пір теж відпрацьовує, хоча вже по давності, як то кажуть, старенька машина, але і до нині ефективна. Працював буквально в цьому році на ЗУ-23-2, зенітка, ефективна проти шахедів. В цьому році в березні чотири рази ми з нею відпрацьовували на Полтавщині. Тоді в мене екіпаж був «молодий», хлопці нові, практики не було. Але сказав: якщо не будемо стрілять, то не будемо знищувать.

— Для цього сержанти й існують в Збройних силах, щоб навчати наступні покоління. Для нашої професії досвід повинен бути з усім озброєнням, починаючи від пістолета Макарова, автомата Калашникова, закінчуючи всім іншим. Адже Шахед доволі непроста ціль. З одного боку, наче порівняно із літаком, вертольотом, ракетою, наче і легенька, але насправді потрібен неабиякий досвід, щоб його знищити, - зауважує Роман і додає: - Звісно, є ще така річ як військова удача. Можна один раз із автомата стрельнуть три патрони і збити. А можна тисячу набоїв вишмаляти і не знищити. Це така справа. Але на даний час доволі успішно почали їх збивати дронами.

На цьому питанні Роман замовкає на кілька секунд.

— Дуже сумую. - Потім додає вже тихіше: - Будівельник — це творча професія. Ми зводили будинки, майстрували дахи. Щось залишалося після тебе. Руки дуже скучили за такою роботою. Хочеться вже не руйнування спостерігати, а будувати. Для себе. Для людей.

Про Романа Науменка його побратими говорять із особливою повагою. Кажуть, що саме на таких людях тримаються Збройні сили України. Його досвід, відповідальність і виважені рішення не раз ставали запорукою успішного виконання бойових завдань. У війську сержант — це значно більше, ніж звання. Це людина, яка є опорою для особового складу, містком між офіцерами та солдатами, тим самим стрижнем, без якого неможлива злагоджена робота підрозділу. Саме сержанти нерідко беруть на себе найбільшу відповідальність, передають досвід молодшим військовим і підтримують бойовий дух колективу. Роман Науменко — один із таких сержантів. Скромний у словах, але переконливий у справах. За його плечима — реальний бойовий досвід, бойові пуски та успішне знищення ворожих повітряних цілей. Попри це, про власні заслуги він говорить неохоче, вважаючи, що це лише частина його щоденної роботи.

До речі, пан Роман має доволі цікаве захоплення — пошук історичних артефактів за допомогою металодетектора. Каже, за чотири з половиною роки війни побував більш ніж на сотні позицій і майже всюди возить із собою металошукач. Якщо випадає бодай кілька вільних годин, вирушає досліджувати місцевість.

Найчастіше під котушку металошукача потрапляють старовинні монети, гільзи, предмети часів Другої світової війни. Для Романа це не просто знахідки, а ще одне нагадування про те, що українська земля століттями була свідком воєн.

• — Іноді думаєш: починаючи ще від скіфів і сарматів, усі сюди приходили, усі хотіли щось забрати. Але земля все пам'ятає.

Особливе місце серед знахідок займає одна невелика річ із Донбасу. Її Роман носить із собою як талісман. Що саме це за знахідка — не розповідає. Каже лише, що вона нагадує йому про пережите.

Ще одна пристрасть військового — риболовля. Щоправда, часу на неї майже не залишається.

• — Три місяці тому купив нові вудки. Вони досі стоять у гаражі нерозпаковані. Чекають кращих часів, — говорить він із легкою усмішкою.

Про нагороди Роман також говорить неохоче. Зізнається, що ніколи не цікавиться, чи подали його на відзнаку, і не намагається дізнатися про це завчасно.

• — Не люблю такого. Потім ще скажуть, що випросив чи вимолив. Якщо вже є за що — значить, усе прийде своїм часом.

А от на питання «що означає бути зенітником» Роман довго не думає: — Захищати людей так, щоб вони цього навіть не помічали.

Потім додає: — Найкращий день для нас — коли українці прокидаються після нічної атаки й можуть сказати: "Було тихо". Значить, ми свою роботу зробили.

***

Черкаські